Пацан повільно заточився назад і впав на ліжко. Щойно відкрита бляшанка пива випала з його розслабленої руки. На килим набігла ще одна калюжа «Курсу». Ящик спорожнів, і, за підрахунками Сміттєбака, Пацан самотужки впорався з двадцять одною банкою. Чувак-Сміттєбак не розумів, як така маленька людина могла випити стільки пива, та розумів, що настав час ушиватися. Він знав це, але почувався п’яно, слабко й загалом паскудно. Більше за все на світі йому хотілося трохи поспати. Це ж нічого, правда? Пацан проспить як убитий усю ніч і, певне, до самого ранку, а то й до дванадцятої. Часу вдосталь, щоб трохи покимарити.
Тож він пішов в іншу кімнату (попри коматозний стан Пацана, скрадався він навшпиньки) і зачинив суміжні двері як зміг — тобто не дуже добре. Від куль вони перекосилися. На нічному столику стояв механічний будильник. Сміттєбак завів його, перемістив стрілки на північ і поставив будильник на п’яту годину. Він ліг на двоспальне ліжко, навіть не знявши кедів. За п’ять хвилин він уже спав.
Він прокинувся трохи пізніше, у труні вранішньої темряви, і відчув, що в лице йому дмухає сухим пивним перегаром і блювотинням. Щось зміїлося в ліжку — щось гаряче, гладеньке. Першою йому сяйнула жаска думка, що це той тхір вискочив зі сну про Небраску та опинився в дійсності. Він тремко застогнав, коли усвідомив, що тварина, яка була з ним у ліжку, невелика, але тхори значно менші. Від пива скроні безжально свердлило болем.
— Берися за мене, — прошепотів у пітьмі Пацан.
Руку Сміттєбака вхопили й підтягли до чогось твердого, циліндричного й пульсуючого, наче поршень.
— Подрочи мені. Давай, подрочи, ти ж знаєш, як це робиться, — я це пойняв, ще як уперше тебе завидів. Давай, дрочун йобаний, дрочи.
Чувак-Сміттєбак знав, що робити. Багато в чому це було кращим за інші можливі жахіття. Він навчився цього довгими ночами в буцегарні. Подейкували, що це паскудна, голуба справа, однак те, чим займалися голубі, було не таким кепським, як діла тих, хто ночами гострив ложки на заточки, тих, хто просто лежав на койках, шкірився, витріщався на тебе та хрускав суглобами пальців.
Пацан поклав руку Сміттєбака на зброю, на якій той знався. Чувак зімкнув на ній пальці та взявся до роботи. Коли все скінчиться, Пацан знову засне.
Отоді він і вислизне.
Дихання Пацана зробилось уривчастим. Він почав гойдати тазом у такт посмикувань Сміттєбака. Сміттєбак не одразу зрозумів, що Пацан розстібає йому пояс та спускає джинси з трусами до самих колін. Нічого. Якщо Пацан хоче йому засадити — хай засаджує. Сміттєбакові й раніше туди встромляли. Від цього не вмирають. Це ж не отрута.
Його рука завмерла. Що б не штрикнуло його в анус, воно не з плоті. Воно з холодної сталі.
Раптом він здогадався, що то таке.
— Ні, — прошепотів Сміттєбак.
Його очі перелякано витріщалися в темряву. Він почав розрізняти в дзеркалі обличчя ляльки-вбивці, що висіло над його плечем, блимаючи червоними очима, перед якими розгойдувалися пасма скуйовдженого волосся.
— Так, Сміттєбаче, — зашипів Пацан. — Навіть з ритму не зіб’єшся. А пропустиш бодай один йобаний такт — натисну на спусковий гачок. І полетить до дідька вся твоя гімно-фабрика. Експансивки, Сміттєбаче. Віриш у цю хуйню-муйню?
Сміттєбак заскімлив і знову засіпав рукою. Його скиглення перейшло в болісне сапання: ствол 45-каліберника занурювався глибше — він крутився, длубав, рвав. І невже його це збуджувало? Так.
Кінець кінцем його збудження помітив Пацан.
— Подобається, га? — хекав він. — Знав, шо сподобається, торба з гноєм. Подобається, коли в сраку вставляють, га? Кажи «так», торба з гноєм. Кажи «так», інакше па-па, кишечки.
— Так, — проскиглив Чувак-Сміттєбак.
— Хочеш, шоб я тобі посмикав?
Йому не хотілося. Збудження там чи ні, а не хотілося. Та йому стало розуму про це не розказувати.
— Так.
— Я не торкнувся б твого членяки, навіть якби він був діамантовий. Сам себе смикай. Як думаєш, нашо Бог дав тобі дві руки?
Скільки воно тривало? Може, Бог знає, та не Чувак-Сміттєбак. Хвилину, годину, століття… яка різниця? У нього з’явилася впевненість, що в мить Пацанового оргазму він водночас відчує дві речі: животом — гарячий струмінь сімені малого чудовиська, нутрощами — гриб агонії від експансивної кулі. Усім клізмам клізма.