У гумористичному описі польоту Ганса Пфааля на Місяць є серйозні міркування про самопочуття астронавта і взагалі живих істот у космосі, і ми знову дивуємося прозірливості письменника, так само як і в оповіданні «Mellonta tauta», де він пише про залізницю майбутнього, і поїзд долає простір із швидкістю триста миль на годину. Як доведено дослідниками, По зробив лише дві подорожі через океан, коли разом з Алланами плив до Англії і назад. Він багато їздив по Америці, та, крім Англії, за кордоном не бував. Тим більше захоплюють його мальовничі й точні описи чужих земель, його докладне знання морської справи. Цікаво, що для оповідання «У полоні Мальстрему» письменник скористався з відомостей Британської енциклопедії, а пізніше це видання у нових випусках цитувало опис Мальстрему...,за текстом По, так ефектно він зобразив це природне явище (коли читаєш цей текст, на думку спадають сучасні матеріали про Бермудський трикутник. Знову По начебто зазирнув у майбутні проблеми). Можна продовжувати перелік фахових питань з різних наук, з якими По був обізнаний і які оригінально втілилися в його художній творчості. Пригадаймо, що він був співавтором спеціального твору про мушлі. Ця науково-популярна праця мала успіх і перевидавалася кілька разів.
Едгар По — один з небагатьох тогочасних і великих письменників, хто з таким інтересом і захватом стежив за досягненнями наукової думки, за технічними винаходами, хто так тягнувся до всього незвичного, нового, щойно відкритого у світі природи. І в цьому виявилась його «американськість» — характерна риса громадянина країни, де технічний і науковий прогрес був найбільшою рушійною силою розвитку. Про цю захопленість свідчать і публіцистика, і художня проза автора «Тисяча другої казки Шехерезади». Це гумористичне оповідання є розгорнутою оповіддю дружини султана про дива нашої землі. Своєю реальною неймовірністю вони перевершують будь-яку фантастику і викликають сумніви та скепсис у султана, що для казкарки закінчується надто сумно. По успішно використовує прийом, котрий у наш час з легкої руки Віктора Шкловського називають «ефектом очуднення». Тобто показує відоме під новим кутом зору, розкриває його дивні, незвичні сторони. Змальовуючи технічні відкриття, — пароплав, паровоз, телеграф, повітряну кулю тощо, — Шехерезада описує їх з погляду людини середньовіччя. Це викликає не лише «ефект очуднення», а й веселий сміх. Отже, і в цьому Марк Твен наслідує По у своєму романі «Янкі при дворі короля Артура».
Нескінченний процес пізнання світу видавався письменникові, як це випливає з філософського діалогу «Сила слів», щастям: «Ох, щастя не в самому знанні, а в здобутті тих знань. Вічно пізнаючи, ми вічно блаженні... єдина мета безкінечної матерії — створити безліч джерел, з яких душа може тамувати завжди невситиму в межах матерії жагу пізнання: бо затамувати цю жагу означає знищити буття душі». Коло читання Едгара По, про що свідчать і його твори, було й дуже широке, і напрочуд різноманітне. Він стежив за відкриттями в царинах різних наук, рецензував спеціальні праці з філософії, біології, географії, історії, широко використовував набуті знання у своїх художніх творах. Його захоплював процес творення нових реальностей з допомогою наукових відкриттів, утілення в життя величних планів, що примножують гаразди світу, прикрашають його. З суто американським практицизмом він пропонував негайно запроваджувати в життя наукові теорії, випереджаючи художнім словом повільний, як йому здавалося, прогрес. Його повітряні кулі перетинали Атлантичний океан або навіть злітали в космос набагато раніше, ніж могли це зробити справжні літальні апарати, а дослідники повертали життя померлим, зупиняючи з допомогою месмеричних пасів смерть і розклад.
Фантазія По дає іноді дивні і водночас раціональні плоди. Приміром, в оповіданні «Муза Арнгейм» він викладає теорію паркової архітектури «як мистецтва не менш прекрасного, ніж живопис, скульптура або музика». Захоплення творенням поетично прекрасних садів набуло особливого розмаху в XVIII столітті в усіх європейських країнах. У США По першим оспівав цей вид мистецтва, доводячи пишноту свого вигаданого парку до нечуваного і небаченого, перевершуючи міфічні сади Семіраміди. Національні парки країни і навіть така комерційна інституція, як уславлений Діснейленд, мабуть, є далекими спадкоємцями поетичних фантазій По.
Деякі поезії та оповідання По тьмяно нагадують уже колись чуте, знайоме. Коли ця схожість підтверджується зіставленням з віршами чи прозою Кольріджа, Гофмана чи Вашингтона Ірвінга, ясно, що тут виразний відгомін знайомства По з творами цих художників і його щирого захоплення ними. Не можна забувати і про разючу стилістичну перейнятливість, яка робить такими ефектними пародії По на різних літераторів («Герцог де л’Омлет», «Трагічне становище», «Чорт на дзвіниці»).