2
Слухай-но вінчальний дзвін —
Злотодзвін!
Світлим вісником лунає величальний дзвін!
У духмяну ніжну ніч
Посилає радий клич!
Мелодійна і ясна
В дивний лад
Перелунює луна.
Горлицю приворожила пісня чарівна
В тихий сад.
Із дзвінких дзвіниць вершин
Водоспадом милозвуччя пролітає дзвін.
Ллється він,
Добрих змін?
Передвісник, передзвін.
В забутті співає він,
І щасливим переливом
Лине дзвін, дзвін, дзвін,
Мелодійний, гармонійний, світлий дзвін.
3
Слухай! Десь тривожний дзвін —
Бронзи дзвін!
В тиші лементом безладним враз ударив він!
І збудив, розбурхав ніч!
Зойком страху б’ється в ніч!
З жаху занімів язик,
Замість слова крик, крик!
В недолад,
Бездоладно він благає змилосердитись пожар,
Божевільно проклинає лютий і глухий пожар,
За ударом ще удар,
Полум’я сягає хмар,
Шле в скаженім намаганні
З ними злити увостаннє
Свій криваво-чорний чад.
Лине дзвін, дзвін, дзвін,
З жаху ген метнувся він
Наче звір!
Скільки реву, грюку, грому,
Сковує страшна судома
Наполоханий, стривожений ефір.
Та пізнає гострий слух
Із розгону
Того дзвону,
Що вогонь на мить ущух,
Чітко вловить серед змін
Ритму дзвону,
Розгомону
Лиха вибухи і скін!
Бо знесилля й спалах люті шле навколо сполох дзвін,
Бронзи дзвін,
Ллється, б’ється дзвін, дзвін,
Дзвін, дзвін, дзвін.
Гірко просить і голосить марний дзвін!
4
Слухай-но, сумує дзвін —
Криці дзвін!
Будить чорних дум тривогу похоронний дзвін!
У глуху самотню ніч
Проганяє сон із віч
Він залізним, невблаганним, грізним тоном.
Чути в дзвонах безнастанних
З заіржавілих горлянок
Муки стогін.
То в дзвіниці юрми гномів
Напочатку дзвонів гомін
Рушать сонно,
Потім дзвоном, дзвоном, дзвоном,
Глухо гуком однотонним
Котять камені на серце
І радіють безборонно.
Що за плем’я — тіні сірі,
І не люди і не звірі —
Там снує?
То вампір їм тон дає —
Він розгойдує і б’є,
Б’є,
Серцем дзвона в грізний дзвін,
То регоче хижо він —
Все на світі прах і тлін,
Виє він, танцює він?
Під акорди мертвих струн
В ритмі стародавніх рун,
Громом роздирає дзвін,
Лютий дзвін.
Під акорди мертвих струн
В ритмі стародавніх рун
Однотонно лине дзвін,
Дзвін, дзвін, дзвін, дзвін,
Голосінням лине він
У акордах тужних струн
Вічний сон віщує дзвін
Під щасливі ритми рун.
Реквіємний скорбний дзвін,
Чорний дзвін, дзвін, дзвін,
Похоронний плаче дзвін,
Суму дзвін, дзвін, дзвін, дзвін,
Вічний дзвін,
Невблаганний, нездоланний, скорбний дзвін.
Гелені
Я лиш єдиний раз тебе побачив
Тому вже кілька літ — хоч небагато.
Була липнева ніч, і місяць щедрий,
Немов твоя душа, по небу плив.
Долаючи стрімку стежину круто,
Він посилав сріблисту зливу світла
Спокійно, сонно, тихо й сумовито
На тисячі підведених угору
Троянд у зачарованім саду,
Куди вітри скрадалися несміло.
І місяцю осяяні троянди
За промені кохання віддавали
Духмяність душ в останньому екстазі —
І місяцем осяяні троянди
Вмирали, заворожені тобою
І поетичністю твого буття.
Ти, вся у білому, напівсхилилась
Над квітником фіалок, поки місяць
Світив на зачаровані троянди?
І на твоє — зажурене! — обличчя.