Посиденьки затягнулися до пізньої ночі, аж урешті маневр із метою отримати Глендинінга як єдиного візаві завершився успіхом. Грали в мою улюблену екарте! Зацікавлені розмахом гри, приятелі покинули свої карти і стояли навколо нас як глядачі. Вискочка, якого я хитрістю змусив добре нализатися на початку вечора, наразі тасував, роздавав і грав із незрозумілою нервовістю, котру лише частково можна було приписати сп’янінню. Дуже швидко він заборгував великі суми, потім хильнув портвейну і зробив те, що я й передбачав, — запропонував подвоїти ставки. Вдавши страшенну нехіть, я відмовився, тож він почав гостро висловлюватися на мою адресу, і я погодився. Результат довів, що жертва була у моїх тенетах; менш ніж за півгодини борг зріс учетверо. За якийсь час з його обличчя зник рум’янець від вина, потім, на превеликий мій подив, я помітив, що згодом він зблід як смерть. Я здивувався, бо завбачливо довідався про те, що він страшенно багатий, — програв він чимало, та ті суми не могли так уплинути на його настрій. Мені подумалося, що його розвезло від випитого вина, тож я вже збирався наполягати на припиненні гри, аж фрази, що пролунали у мене за спиною, і відчайдушний зойк Глендинінга, дали мені зрозуміти, що він збанкрутів — за обставин, які, зробивши його об’єктом загального співчуття, захистили б навіть від диявольських підступів.
Важко сказати, що міг я вчинити далі. В кімнаті запала похмура гнітюча тиша, і я відчув, як на мене зневажливо й докірливо зиркають приятелі, що були не такі зіпсовані, як я. Не побоюсь сказати, що раптове й не очікуване вторгнення, яке мало місце потім, на коротку мить навіть зняло з грудей нестерпну вагу тривожного очікування. Широкі важкі стулчасті двері квартири зі стрімкою та поспішною рвучкістю розчахнулися навстіж, і вмить погасли усі свічки в кімнаті. До кімнати увійшов незнайомець, приблизно мого зросту, він був у довгому плащі, який огортав його від голови до п’ят. Перш ніж хтось устиг здивуватися з його появи, незнайомець заговорив.
— Панове, — сказав він тихим чітким шепотом, якого я ніколи не забуду, бо він страшенно мене схвилював, — я уклінно прошу пробачення за свою поведінку, оскільки, поводячись так, я тільки виконую свій обов’язок. Вам, понад усякий сумнів, не відома справжня сутність людини, що сьогодні вночі виграла велику суму в лорда Глендинінга. Тому запропоную вам швидкий і рішучий спосіб збагатитися цією необхідною інформацією. Якщо матимете час і бажання, огляньте, будь ласка, внутрішню підкладку манжета його лівого рукава, а також кишені, де знайдете кілька маленьких пакуночків.
Коли він говорив, тиша була такою глибокою, що можна було б почути, як впаде на підлогу шпилька. Закінчивши, незнайомець відразу зник так само хутко, як і з’явився в кімнаті. Чи можу я змалювати свої почуття? Чи повинен я сказати, який жах мене охопив? Часу на роздуми вже не було. Мене грубо схопили за руки і знову запалили світло. Провели обшук. У підкладці манжета знайшли всі фігурні карти для екарте, а в кишенях сюртука — декілька колод із міченими картами: вища масть була випукла з країв, а нижча — по боках. Жертва, котра, як правило, знімає карти вздовж, віддає шахраєві вищу масть, а шулер, знімаючи по ширині, не віддає жертві нічого, що могло б суттєво вплинути на перебіг гри.
Ніякий вибух обурення не вразив би мене дужче, ніж мовчазна зневага та самовладання, з якими сприйняли в кімнаті те, що сталося.
— Пане Вільсон, — сказав господар, нахиляючись, щоб прибрати з-під ніг надзвичайно розкішний плащ із рідкісного хутра, — пане Вільсон, гадаю, це ваше… — (Погода була холодна, тож, виходячи з дому, я накинув плащ, а коли дійшло до гри, жбурнув його на підлогу). — Напевне, буде зайвим шукати тут, — він бридливо зиркнув на складки плаща, — подальші докази вашого таланту. Ми побачили достатньо. Сподіваюся, ви розумієте, що вам доведеться покинути мій дім і взагалі виїхати з Оксфорда.
Почуваючись приниженим, я накинувся б на господаря з кулаками, та мою увагу прикувало дещо приголомшливе. Плащ, який я носив, був пошитий із рідкісного хутра — настільки рідкісного й настільки дорогого, що не варто й казати. Скроєний він був за моєю власною примхою, оскільки я був до смішного вибагливим у марнотратстві, особливо у дріб’язкових питаннях. Коли містер Престон простягнув те, що підібрав з підлоги біля стулчастих дверей, то я з жахом збагнув, що мій плащ висить у мене на руці, а той, що його мені подають, є точною копією мого. Незнайомець, котрий викрив мене, був у плащі, а крім мене, ніхто з присутніх не був одягнений у плащ. Намагаючись не збожеволіти, я взяв того плаща, непомітно поклав його зверху на свій і рішуче вийшов із кімнати. Наступного ранку я поспіхом вирушив у подорож континентом, згоряючи від невимовних мук жаху і сорому.