У теперішній ситуації він нічого смішного не бачив. Алкоголь поступово вивітрювався, а нудьга займала його місце у кровоносній системі… і як від неї звільнитися — він не знав.
Марія швидко переодягнулась і, набравши у груди повітря, вийшла за поріг. Неділя — законний вихідний, і вона не для того колись відвойовувала право на цей день, щоб сьогодні від нього відмовитися. Навіть якщо понад усе хочеться впасти в ліжко і проспати все життя.
Але їй конче треба забратися з цієї хати. У неї ще є надія, що вона помилилась.
Брат чекав на неї біля помпезного триповерхового будинку з великочарунковою огорожею, чекав, поглядаючи на скаженого від люті вовкодава на товстому ланцюгу, який стрибав і стрибав на сітку, намагаючись дістати людину з того боку.
Марія згадала слова зі старого доброго мультика: «Ми з тобою однієї крові, — ти і я».
Слова-цеглинки, з яких вона вибудувала довкола себе потужні барикади. І все одно залишилася беззахисною, мов немовля.
— Я йду до ванни.
— Бачу. Візьми трохи правіше.
— Олежику, я сказав: я йду до ванни, а не ми йдемо… Б..! Понароблювали кутів…
— Я ж казав, правіше треба брати. З тебе п’ять копійок штрафу.
— Мій дім: де хочу, там і розбиваю лоба. Я тобі цілих десять заплачу, тільки заберися звідси.
— Вже не твій.
— Що?
— Півтора метра за тридцять дві секунди. Б’єш рекорди, як дурний.
— Я думав, я один тут з глузду зсунувся. Бр-р! Ненавиджу холодну воду.
— А ще кого ненавидиш?
Влад перестав пирхати, оперся руками на чорний умивальник і, не повертаючись до гостя, прохрипів:
— Ненавиджу причепливих.
— Не причепливих, а в’їдливих.
Влад кивнув головою і вирішив, що коли протверезіє, обов’язково розіб’є оте дзеркало над умивальником, бо воно вперто транслює якусь пожмакану набряклу фізіономію замість людського обличчя. Та раптом, ставши добрим, як пінгвін, він припав до нього щокою.
Надворі потроху відкривала свою пащеку задуха, і він зрозумів, що коли протверезіє і детально пригадає, що витворяв учора, — доведеться терміново напитися знову.
А як отій дівчині у спортивному костюмі — яким їй видається вчорашній день?
Владові почало здаватися, що він перетворюється на кригу.
— Олежику, дай мені трохи часу.
— Тридцять дві секунди. Вистачить?
— Мені не до жартів.
— Мені теж. У тебе вчора було весілля. Чому в мене враження, що сьогодні когось ховають? Може, я помилився дверима?
— Не нагадуй, я потім усе поясню, — Влад запхав голову під кран.
— Кому, мені? І що ти мені поясниш, не смію питати? Що затятий холостяк налякався одруження до такої міри, що зарився під землю, напхав у вуха вати і влив у себе неміряну кількість це-два-аш-п’ять-о-аш? Навіщо ж було ламати комедію з одруженням? Знайшов би собі якусь красуню, та й жив би собі з нею, поки не набридне.
— А ця тобі не сподобалася, — вирішив уточнити Влад, випроставшись і спостерігаючи за дзюмрінням води з крана.
— Тобі треба було познайомити нас перед весіллям, друг називається… «Навіщо обтяжувати себе якимись серйозними стосунками» — твої слова? Коли я прочитав твоє запрошення на весілля, то сторопів. Питання на засипку: ти всю шлюбну ніч провів у підвалі, чи тільки частину?
— …Я покинув її біля порога… А вона тобі, бачу, серйозно не сподобалася.
— Жінка, яку в шлюбну ніч кидають біля порога, якщо вона хоч трохи тебе любить, обов’язково образиться. А ця — абсолютно паралельна. По-моєму в неї є свій інтерес у цьому заміжжі. Але я щось не второпаю, який твій інтерес?
Замерзати набридло, і Влад взявся розтирати голову рушником.
— Зрозуміло. Так і запишемо: пункт перший: кашляв я на вас, кашляю і буду кашляти, — мовив Олег.
Не можна сказати, щоб голові подобалося таке з нею поводження, але треба було на комусь вимістити свою злість, а тут якраз і потрапила під руки одна затуманена, не надто розумна…
— Ти — дура матер спіналіс,[3] але я не для того прийшов, щоб тобі це сказати, — знову спробував нагадати про себе Олег.
Влад — як був, з рушником, що звисав із голови, з патьоками води на весільній сорочці — обернувся і подивився в ясні блакитні очі свого друга.
— Може людина раз у житті напитися без того, щоб її звинуватили в усіх гріхах?
— Людина — може, ти — ні.
— Я вже й не людина для вас?
— Слухай, припини руки заламувати. Коли я зайшов до твого дому, ти виглядав…
— Препаскудно.
— Не перебивай. Ти виглядав препаскудно. Цікаво, як ти з підвалу тими східцями видряпався: рачки чи як?.. Ти диви, вгадав.