Не відчиняють.
Подзвонила ще раз.
Влад відклав пульт і незадоволено рушив до дверей.
Та що це за дні такі почалися, дзвонять і дзвонять безупину? Може, господаря нема вдома, або він спить, або відходить від зайвого келишка, або… у нього траур?
Ніколи ні по кому не носив трауру, не знав, як це робиться, не розумів, чому такого значення надають чорному кольору, сумовито-протяжним мелодіям і повільним процесіям, якщо він зараз ладен одягнутись у багряну барву, ладен співати і танцювати ламбаду в натовпі тубільців і тільки сльози його чорні і терпкі, як плід маслинового дерева.
Очевидно, він справді нічого не тямив у траурах…
Боже, що ж це таке? Він знову про неї забув!
Чоловік у картатій сорочці й джинсових шортах, замислено-похмурий, неголений і стомлений, відкривши їй двері, чомусь завмер, для чогось кивнув головою і дещо запізніло відступив, пропускаючи її до хати.
Марія увійшла, очікуючи закономірного продовження.
— Треба буде зробити дублікат ключів, — звертаючись до бетонованих порогів, пробурмотів він і замкнув двері.
Вона напружилась. Оберти ключа нічим хорошим не можуть закінчуватися. І не тільки оберти ключа.
— Ну і… мабуть, треба буде купити тобі мобілку, — промовив він до підставки для взуття.
А тоді, обмінявшись поглядами з килимком під дверима, пішов у коридор.
Марія притулилася спиною до зеленолистих шпалер і сказала йому навздогін:
— Як щодо грошей? Тих, що подарували нам на весіллі?
Планувала ще зранку запитати, та «вікінг» завадив.
Чоловік її, схоже, не чекав такого запитання, і довгу хвилину згадував, про які гроші йдеться, а згадавши, подивився нарешті прямо ій у вічі і, здається, надумав щось сказати, та тільки кивнув головою і пішов нагору.
Хіба він не знав, що в неї свій інтерес у цьому заміжжі? Тепер знатиме.
Влад витяг із піджака пачку зелених купюр, полегшено зітхнув і кинув піджак на долівку.
Мабуть, він уже на весіллі був добряче вмазаний, якщо забув, куди поклав ці гроші?
«Таке лікується тільки у морзі», — потішився б із цього Олег.
«Ну, я вам завтра випишу, Нінок, ну ви в мене дістанете! Не мала баба клопоту, вирішила одружитися! Попадіться ви мені тільки на очі, Нінок!..»
У вуха вдарив такий страшний гуркіт, неначе завалилося півхати.
Добре, що в нього нема проблем із серцем.
…Влетівши до кухні, Влад наштовхнувся на купу баняків, що попадали з горішньої полиці пеналу, і на жінку, яка ці баняки намагалася повернути на їхнє законне місце.
— Я не знала… я тільки відкрила дверцята…
Вона не знала! Він із такими зусиллями втискував цей непотріб на цю полицю, а вона легким помахом руки…
Коли він спробував повторити свій подвиг, баняки не захотіли чемно шикуватися, випирали своїми круглими боками, відсували один одного, вислизали, нарешті всі дружно попадали і на радощах набили йому, узурпатору, ноги.
«Ой, Нінок, що завтра буде…»
— Залиш їх… тут… чи отут. Хай стоять… де хочуть.
Кинувши гроші на кухонний стіл, він мов огню вхопивши вилетів з кухні.
Марія підставила горня під кран, трьома ковтками випила гидку хлоровану воду, озирнулася довкруж, дивуючись, як вона не посивіла у свої двадцять два роки, і заходилася наводити лад серед банякового гармидеру.
3. Понеділок
Коли вона нарешті усамітнилась — і самотнім треба інколи усамітнюватися, — коли відкрила свій скарб… вхопила за вуздечку змиленого коня, почула рохкання свиней у канаві під мурами, вдихнула запах пожежі у Краківському передмісті, ковзнула поглядом над в’язницею у Низькому Замку, ступила на щойно бруковану вулицю середмістя, відчула вологий західний вітер із боліт за рікою Полтвою, що приносив вогкість і сухоти… коли стала щасливою, було далеко за північ.
Далеко за північ Влад вимкнув телевізор пультом, потім підійшов і вимкнув кнопку на панелі, вирішив, що цього замало, і висмикнув шнур із розетки.
«У-ух, який я злий!» — подумав він, серйозно приміряючись телевізором до вікна.
Але, пожалівши псувати вікно, сів, хильнув пива, котре залишилося від ранку, скривився, бо таке давнє пиво ніяк не могло залишатися смачним, і запитав у себе, чому він такий злий.
Відповідь заскочила його зненацька, здивувала, приголомшила і залишила сидіти в кріслі перед вимкнутим телевізором. А коли всередині і навкруги все стихло, червоно-вугільна ламбада наблизилася до нього з п’ятнадцятирічної давнини.