не може дати результату в тому випадку, в якому ми його розглядаємо, бо з вельми надійного джерела ми знаємо, що дружина голови виборчої комісії справді сидить у кіно і принаймні до цієї хвилини вона ще не вирішила, піде чи не піде голосувати. Та, на щастя, вже не раз раніше згадувана необхідність у рівновазі, яка підтримує наш всесвіт і примушує планети рухатися по своїх траєкторіях, визначає, що завжди, коли щось утрачено з одного боку, з другого боку додається щось більш або менш подібне, тієї самої якості й у тій самій пропорції з тією метою, щоб ніхто не нарікав на різницю у ставленні. Бо з інакших міркувань було б годі зрозуміти, з яких причин точно о четвертій годині дня, тобто не надто пізно й не надто рано, так би мовити, ні риба ні м’ясо, виборці, які доти воліли залишатися у спокійній атмосфері своїх пенатів, відверто-нехтуючи електоральним актом, почали виходити на вулицю, переважно на власних ногах, та були й такі, що користувалися допомогою пожежників та добровільних помічників, бо вулиці, на яких вони жили, досі залишалися перетвореними на непрохідні озера й болота, й усі вони, здорові й хворі, одні власними ногами, інші на кріслах із коліщатами, на ношах, у каретах швидкої допомоги попливли до своїх відповідних виборчих дільниць, немов річки, які не знають іншої дороги, крім дороги до моря. Особи скептичні або недовірливі або ті, що схильні вірити в чудеса лише в тому випадку, коли сподіваються здобути з них якусь реальну користь, можуть подумати, що згадана вище необхідність рівноваги видається вкрай фальшивою за даних обставин, що сумнів у тому, прийде чи не прийде голосувати дружина голови виборчої комісії є надто незначним із космічного погляду, аби ототожнити її в місті, яке є одним із багатьох на земній поверхні з несподіваним рухом тисяч і тисяч осіб усякого віку й усякого суспільного становища, які, попередньо не узгодивши відмінності у своїх політичних та ідеологічних поглядах, вирішили нарешті покинути свої домівки й піти голосувати. Але той, хто схиляється до таких аргументів, забуває, що всесвіт не лише керується власними законами, які не мають нічого спільного із суперечливими мріями та бажаннями людства й сформулювати які у нас не вистачає ані тямки, ані слів і позаяк усі ми бачимо й усе нас переконує, що застосовуються вони з тією метою, яка перевищує і завжди перевищуватиме нашу спроможність розуміння й оскільки в цій конкретній ситуації скандальна диспропорційність між тим, що сталося, або може статися, а може й не статися, якщо в урні не вистачить одного голосу вкрай несимпатичної дружини голови виборчої комісії, і справжнім морем чоловіків та жінок, які щойно висипали на вулиці, здається нам неприйнятним для елементарної дистрибутивної справедливості, то обачливість підказує нам, що протягом певного часу нам ліпше утриматися від певних конкретних висновків і з довірливою увагою простежити за розвитком подій, які тільки щойно почали розгортатися. Саме тих, які, підштовхувані професійним ентузіазмом і ні з чим не зрівнянною інформативною тривогою, почали досліджувати журналісти друкованих органів, радіо й телевізії, бігаючи з одного боку в інший, тицяючи мікрофонами в обличчя людей і запитуючи, Що вас виштовхало з дому о четвертій годині й примусило податися на голосування, хіба вам не здається неймовірним, що весь народ вийшов на вулиці водночас, і, вислуховуючи сухі або агресивні відповіді такого зразка, Бо це той час, на який я собі призначив піти на голосування, Як вільні громадяни ми виходимо й заходимо тоді, коли нам заманеться, й ми нікому не зобов’язані пояснювати причини наших учинків, Скільки вам платять за те, щоб ви ставили людям дурні запитання, Кому цікаво, коли я виходжу або не виходжу з дому, У якому законі написано, що я повинен відповідати на запитання, Я вам відповім лише в присутності свого адвоката. Знаходилися також добре освічені люди, які відповідали без гідного осуду роздратування щойно наведених нами прикладів, але навіть вони не були спроможні задовольнити шалену цікавість журналістів, здебільшого вони знизували плечима й казали, Я дуже шаную вашу працю, і ніщо не принесло б мені такої втіхи, як допомогти вам опублікувати цікаве повідомлення, та, на жаль, я можу лише сказати, що я подивився на годинник, побачив, що вже четверта година, і сказав своїй родині, Ходімо голосувати або тепер, або ніколи, Чому тепер або ніколи, Сам дивуюся, чому мені так подумалося, А ви добре поміркуйте, покопайтеся в голові, Немає сенсу, запитайте в когось іншого, можливо, він знає, Я вже опитав півсотні осіб, Ну то й що, Ніхто не зміг дати мені задовільну відповідь, Значить, її немає, Але чи вам не здається дивним збігом той факт, що тисячі людей водночас вийшли зі своїх домівок, щоб іти голосувати, Звичайно, дуже дивний збіг, а може, й ні, Чому, Не знаю. Коментатори, які по кількох телевізійних програмах супроводжували електоральний процес, ділячись своїми передчуттями за браком точних даних, намагаючись угадати волю богів по польоту та співу птахів, жалкуючи, що вже не можна вгадувати таємниці хроноса й долі по ще тремтливих нутрощах принесених у жертву тварин, швидко оговтавшись від переляку, що опанував їх перед більш аніж похмурими перспективами підрахунку поданих голосів, перекинули у своїй уяві всі результати, а що їм здавалося негідним їхньої просвітницької місії обговорювати збіг подій, то вони, як вовки, накинулися на дивовижний приклад виявлення громадянського обов’язку, яким відзначилося населення столиці, посунувши до виборчих урн і подавши країні приклад у ту мить, коли привид неймовірного зниження виборчої активності громадян, що не мав паралелей в історії нашої демократії, тяжко погрожував стабільності не тільки режиму, а й системи, що було набагато небезпечнішим. Офіційне повідомлення міністерства внутрішніх справ не було таким переляканим, але полегкість, яку тепер відчував уряд, знайшла вияв у кожному рядку його останнього повідомлення. Що ж до трьох партій, які брали участь у боротьбі, правої партії, партії центру та лівої партії, то вони, швидко підрахувавши здобутки і втрати, яких вони зазнали внаслідок такого несподіваного руху громадян, випустили публічні вітальні декларації, в яких серед інших стилістичних красот подібного зразка, стверджувалося, що демократія здобула великий успіх. Приблизно в такому самому дусі, плюс-мінус кома, висловилися, вимахуючи національним прапором, спочатку голова держави у своєму палаці, потім прем’єр-міністр у своєму меншому палаці. До кожної з дверей виборчих дільниць тяглися нескінченні вервечки виборців, кінці яких губилися вдалині.