Як і всі голови виборчих дільниць у місті, голова дільниці номер чотирнадцять ясно усвідомлював, що він переживає унікальний історичний момент. Коли уже настала глибока ніч, після того як міністерство внутрішніх справ на дві години подовжило термін голосування, тобто на період, до якого довелося додати ще півгодини, для того щоб виборці, які юрмилися всередині будинку, могли виконати свій громадянський обов’язок, коли нарешті члени виборчої комісії та делегати від партій, виснажені й голодні, опинилися перед горою бюлетенів, які вони витрусили з двох урн, другу з них вони терміново витребували з міністерства, то грандіозність завдання, яке перед ними стояло, примусило їх затремтіти від емоції, яку ми не завагаємося назвати епічною або героїчною, так ніби маси батьківщини, які повернулися до життя, магічно матеріалізувалися для них у цих паперах. Один із тих бюлетенів належав дружині голови виборчої комісії. Вона прийшла, підштовхувана імпульсом, який примусив її покинути кінотеатр, простояла кілька годин у черзі, яка просувалася вперед із повільністю слимака, й коли нарешті опинилася перед чоловіком, коли почула, як він промовив її прізвище, то відчула у своєму серці ніби тінь від давнього щастя, не більше як тінь, але навіть для цього, подумала вона, їй було варто прийти сюди. Минула північ, коли нарешті були підраховані результати голосування. Заповнених бюлетенів виявилося двадцять п’ять відсотків, тринадцять — за партію правих, дев’ять за партію центру й два з половиною відсотки за лівих. Зовсім мало було бюлетенів недійсних, ще менше — зіпсованих. Решта сімдесят п’ять відсотків від загальної кількості виявилися порожніми.
Здивування, розгубленість, але також глузування й сарказм прокотилися з кінця в кінець країни. Провінційні муніципалітети, де вибори відбулися без інцидентів і незрозумілих відхилень, крім невеличкої затримки, спричиненої негодою, й результати яких не відрізнялися від звичайних, стільки-то голосувальників, як завжди, прийшли на вибори, стільки-то з твердокам’яною впертістю, як завжди, відмовилися прийти, певна кількість порожніх і незаповнених бюлетенів, що не мали особливого значення, ці муніципалітети, яких завжди принижували тріумфальні результати столичних виборців, що їх оголошували по всій країні, як приклад електоральної громадянської легітимності, так-от ці провінційні муніципалітети дістали тепер змогу повернути колишній ляпас і посміятися з дурної самовпевненості цих панів, які хизуються тільки тому, що випадок оселив їх у столиці. Слова цих панів, мовлені рухом губів, що зневажливо кривилися на кожному складі, якщо не на кожній літері, стосувалися не тих осіб, які, залишаючись удома до чотирьох годин, зненацька вибігли голосувати, наче одержали наказ, якого не могли проігнорувати, вони стосувалися представників уряду, які завчасно вивісили переможні прапори, представників партій, які почали вихвалятися порожніми бюлетенями, так ніби прийшли збирати щедрий урожай винограду, стосувалися газет та інших засобів суспільної комунікації за ту невимушену легкість, із якою вони потягли кидати з тарпейської скелі тих, кому ще недавно аплодували в капітолії, так ніби самі вони не брали найактивнішої участі в підготовці до катастрофи.