Невроз і перверсія
Значна частина заперечень проти такої моєї позиції пояснюється тим, що змішується сексуальність, з якої я виводжу психоневротичні симптоми, з нормальним сексуальним потягом. Але психоаналіз вчить більшого. Він демонструє, що симптоми жодним чином не утворюються за рахунок так званого нормального сексуального потягу (принаймні, не винятково або переважаюче), а є конвертованим виразом потягів, які отримали б назву первертованих (збочених — у широкому сенсі), якби їх можна було проявити без відволікання від свідомості безпосередньо в уявних намірах і вчинках. Таким чином, симптоми утворюються частково за рахунок ненормальної сексуальності: невроз стає, так би мовити, негативом перверсії[22].
У сексуальному потягу психоневротиків можна знайти всі ті відхилення, які ми вивчили як варіанти нормального сексуального життя і як прояв хворобливого.
а) В усіх невротиків (без винятку) в несвідомому душевному житті є прояви інверсії, фіксація лібідо на особах своєї статі. Неможливо повністю з’ясувати вплив цього моменту на створення картини недуги, не вдаючись у розлогі пояснення; але можу запевнити, що завжди існує несвідома схильність до інверсії, й особливо вагомі послуги ця схильність надає при поясненні чоловічої істерії[23].
б) У психоневротиків можна довести наявність у несвідомому як утворюючі симптоми факторів, різних схильностей до долання анатомічних меж, серед яких особливо часті й інтенсивні ті, що покладають роль геніталій на слизову оболонку рота та задній прохід.
в) Виняткову роль між факторами, що створюють симптоми, при психоневрозах відіграють часткові потяги (partiatriebe), що проявляються здебільшого у вигляді протилежних пар, в яких ми визнали носіїв нових сексуальних цілей, потяг до підглядання й ексгібіціонізму, а також активно та пасивно виражений потяг до жорстокості. Участь останнього необхідна для розуміння страждання, завданого симптомом, і майже завжди має вирішальний вплив на соціальну поведінку хворих. За допомогою цього зв’язку жорстокості з лібідо відбувається перетворення кохання в ненависть, ніжних порухів душі — у ворожі, характерні для більшості невротичних випадків і, як здається, навіть для всієї параної.
Інтерес цих результатів підвищується ще й певними особливостями фактичного стану речей.
а) Там, де у несвідомому перебуває такий потяг, що здатен складати пару з протилежним, завжди вдається довести дію і цього протилежного. Кожна «активна» перверсія супроводжується, таким чином, її «пасивною» парою; хто в несвідомому ексгібіціоніст — той одночасно любить підглядати (voyeur); хто страждає від наслідків витіснення садистських прагнень душі — у того є й інший приплив до симптомів із джерел мазохістської схильності. Повна схожість із проявом «позитивних» перверсій заслуговує, безумовно, більшої уваги, але в картині недуги та чи інша з протилежних схильностей відіграє домінуючу роль.
б) У випадку різко вираженого неврозу рідко знаходиш розвиненим лише один із цих перверсних потягів, здебільшого значна їх кількість — завжди наслідок усіх; але окремий потяг у своїй інтенсивності не залежить від розвитку інших. І в цьому відношенні вивчення позитивних перверсій відкриває нам однозначну їх протилежність.
Часткові потяги й ерогенні зони
Підсумовуючи все, що нам дало дослідження позитивних і негативних перверсій, ми цілком природно приходимо до їх пояснення низкою «особистих потягів», які, однак, не первинні, а можуть бути розкладені далі.
Під «потягом» розуміємо лише психічне представництво безперервного всередині соматичного джерела подразнення, на відміну від «подразнення», яке викликають окремі збудження, що сприймаються ззовні. Потяг, таким чином, є одним із понять для відмежування душевного від тілесного. Найпростішим і найочевиднішим припущенням про природу потягів було б те, що вони самі по собі не мають жодних властивостей, а можуть братися до уваги лише як мірило необхідної роботи, пропонованої душевним життям. Тільки у відношенні потягів до їхніх соматичних джерел та їхніх цілей полягає відмінність їх один від одного, що надає їм специфічних ознак. Джерелом потягу є процес збудження в якомусь органі, і найближчою метою потягу є припинення подразнення цього органу.