Демонстрація серйозних намірів
У птахів, яких я вивчаю на водосховищах Дніпра близько десяти років, — крячків чорних (Chlidonias niger) — самець перед паруванням має неодноразово піднести самці рибку. Такі ритуали можуть тривати більше тижня, поки самець не доведе, що здатен прогодувати на гнізді самку і трьох майбутніх пташенят. У крячків чорних деякі пари тримаються декілька років поспіль, а частина самців і самок змінюють партнерів на наступний сезон. Але ритуал з рибкою залишається незмінним, той самий у жінки чоловік чи новий.
Інший мій улюблений об’єкт вивчення — крячок білощокий (Chlidonias hybrida) — перед початком розмноження будує щось на зразок «протогнізда». Самці й самки обирають одне одного у великих зграях високо в повітрі, здійснюючи так званий «токовий політ». Але сумісне створення з рослинного матеріалу, водоростей і листя водяних лілій платформи-гнізда дуже важливе. У цих птахів гніздо плавуче, часто це велика купа вологих водних рослин. Під вагою птаха, що насиджує, кладки й пташенят гніздо постійно набирає воду та поволі тоне, його треба добудовувати зверху протягом усього гніздового сезону. Тому крячки постійно крадуть одне в одного гніздовий матеріал: довгі нитки водоростей і стебла водних рослин. Отже, для майбутнього подружжя надзвичайно важливі гніздобудівні якості, і вони обов’язково мають бути продемонстровані.
Багато хижих птахів мають напрочуд красиві й синхронні сумісні польоти в парі, які нам, людям, здаються танцями. У деяких видів вони супроводжуються перекиданням у повітрі здобичі-подарунка від самця до самки у «дзеркальному» виконанні. Парні шлюбні танці журавлів оспівані в образотворчому мистецтві та фольклорі, особливо східних етносів та держав. Про парні романтичні демонстрації у птахів у мене теж є своя романтична історія.
Суворе кохання пугачів
Коли вчилася на першому курсі університету, я потрапила до «юннатки» Київського зоопарку. Загалом туди ходили київські школярі, які захоплювалися тваринами, але я була студентка і тварин, а зокрема птахів, знала поганенько. Дівчинка з провінції, я страшенно соромилася свого «поважного» віку та слабеньких знань і постійно ховалася у пташиному павільйоні й плуталася під ногами у його тодішнього наглядача, Саші Шкрабалюка. Одного разу хлопець, який мені дуже подобався, у розмові недбало зронив, що йому дуже цікаві сови. Я одразу здобула книжку радянського орнітолога Юрія Пукінського «Життя сов» і серед іншого прочитала там, що під час шлюбного періоду в пугачів (Bubo bubo) відбувається дуже цікава вокалізація — вони співають дуетом. У захваті, я вирішила, що досліджуватиму у вольєрних пугачів цей прекрасний феномен. Добрий Саша Шкрабалюк, не знаючи, що зі мною робити, дозволив спостерігати за цими велетенськими совами пізно ввечері та вночі. Шлюбний період у пугачів, як і у багатьох сов нашої фауни, починається рано, а у птахів із зоопарку — у січні-лютому.
Отже, щоночі я приходила до пугачів із зошитом і намагалася щось роздивитися у вуличному вольєрі, для початку — навчитися відрізняти одного птаха від іншого. Щоночі охоронці зоопарку, роблячи черговий обхід, освітлювали ліхтариками мою нерухому вкриту снігом фігуру, що в сутінках стовбичила коло вольєра, тримаючи в замерзлих пальцях авторучку. Засніжена фігура починала злостиво шипіти, бо через ліхтарі охоронців пугачі лякалися і завмирали на півгодини, кидаючи свої справи та збиваючи мені плин нормальних спостережень. Через це писала я навпомацки, у темряві, й одного разу, особливо злої морозної ночі, повернувшись у гуртожиток на останньому метро, виявила, що звичайні страшні каракулі трьох годин спостережень у зошиті відсутні — у ручці замерзла паста, а я і не помітила. Відтоді я завжди писала олівцем.
Я нотувала все, що пугачі робили у вольєрі, спостерігала, як пугач-самець підносив нареченій м’ясо в ролі подарунка, як самка обирала гніздову будку, як отримав на горіхи від дорослого молодий самець, який уперше вирішив спробувати голос. І в якийсь момент дочекалася того самого — великий сильний пугач почав свої грізні ухкаючі співи, через деякий час до нього доєдналася дружина, і потужна страхітлива пісня в морозну лютневу ніч викликала та розбурхала супровідний хор усіх бродячих псів в околицях. Це був один з найпрекрасніших і наймоторошніших концертів у моєму житті. Чи варто згадувати, що на той момент я вже давно забула навіть ім’я того хлопця, з якого все почалося?