Проблеми розумних
Надзвичайно багато птахів потребують часу, аби придивитися до майбутнього обранця. Не дивно, що більшість пар формується ще на зимівлі або раніше — восени. Тим паче, що разом і зимувати, і захищатися легше.
У розумних видів, наприклад, великих папуг чи австралійських сорочиць великих (Gymnorhina tibicen), пари формуються у 5–6 років, а до цього майбутнє подружжя просто «товаришує»: літають разом по корм і воду, ночують, проводять час у компаніях, спілкуються одне з одним. Ці заручини можуть тривати від самого дитинства й завершуватися якнайромантичніше — міцним шлюбом.
Усе це має для птахів такий самий сенс, як і для людини. У нас з ними навіть гормони й нейромедіатори однакові — окситоцин, дофамін, пролактин. Ці види живуть довго, багато вкладають у дітей, їхній мозок потребує чимало енергії та часу на розвиток.
Звідси постає не просто міцний шлюб, який побудовано на близькості, приязні та дружбі, а ще й концепція «smart is a new sexuality», яку вигадали аж ніяк не люди, а папужки хвилясті (Melopsittacus undulatus) ще до того, як це стало мейнстримом. Китайські вчені тримали в лабораторії папужок хвилястих трійками і стежили, якому із двох джентльменів віддасть перевагу леді. Після того як визначався переможець, вони вчили самців-невдах відкривати прозорий ящик-головоломку, наповнений зерном. Самка знала, яка це складна задача, адже до цього такий самий ящик, але підступно замурований, учені пропонували відкрити і їй. Після навчання дослідники знову демонстрували тих самих двох самців, але вже з ящиками, які вчорашні невдахи спритно відкривали, у той час як «гідні обранці» провалювали завдання. Годі й казати, що вподобання самок змінювалися кардинально на користь нових «розумників»28. І це не дивно, адже в австралійському буші, де в природі мешкають папужки хвилясті, умови життя суворі, а корм розподілено нерівномірно. Самцю доводиться попітніти, аби прогодувати самку та виводок.
У змінному середовищі переваги гнучкого розуму та здатності швидко розв’язувати задачі очевидні. У сучасному світі, який несеться на шаленій швидкості й весь час підкидає нові випробування, деякі представники гомо сапієнс усе ще, здається, не зрозуміли простих речей, які австралійські птахи вивчили ще тисячі років тому. Рівне партнерство — корисне і вигідне стратегічно, розум і швидке навчання — важливі, бо дозволяють виживати, дружба та довіра — цінність у майбутньому подружньому житті. І хто тут розумний цар природи, я питаю?
А що там у динозаврів?
Кольорове оперення, химерні, подовжені пера на шиях, хвостах і крилах, гучні голоси та вигадливі демонстрації — усе це використовують птахи, аби привернути увагу протилежної статі, а також продемонструвати свої лідерські якості можливим суперникам у боротьбі за партнера й територію. Цікавим є те, що птахи, згідно з останніми науковими дослідженнями, — це динозаври, що дожили до сучасності. Тому не дивно, що в їхніх далеких вимерлих родичів були яйця, гнізда, пера, політ, а також, можливо, елементи пташиної поведінки, зокрема і статевої.
Зараз викопні рештки свідчать, що багато динозаврів мали на голові й тілі дивні вирости, роги та інші утворення. Ми знаємо, що чимало видів, зокрема й могутні хижаки, були вкриті перами, як простими волосоподібними, що радше нагадували шерсть, так і справжніми пташиними, дуже схожими на сучасні. Крім того, останні дослідження змогли розшифрувати мікроструктуру динозаврячих пер і виявити, що за своїми кольорами та яскравістю вони не поступаються пташиним. Учені логічно припустили, що кольорові й дивної форми пера динозаврів слугували для різноманітних соціальних сигналів і під час шлюбних перегонів, зокрема у випадках, коли такі структури виникли явно до того, як давні створіння навчилися польоту29.
Погляньмо на одного зі знаменитих летючих динозаврів — маленького мікрораптора. Його ще називають «чотирикрилим динозавром», бо видовжені пера, які формували щось на зразок літної поверхні, у нього присутні не тільки на передніх, а й на задніх кінцівках. Панувало уявлення, що всі вони мають аеродинамічні властивості, а мікрораптор літає завдяки ширянню на чотирьох «крилах». Проте автори статті, опублікованої у 2012 році в журналі Science, не були з цим остаточно згодні30. По-перше, вони з’ясували, що мікрораптор був надто темного, з райдужним відливом, кольору, дуже подібного до забарвлення наших сорок або граків. По-друге, автори припустили, що кілька подовжених пер на хвості мікрораптора не мали спеціальних аеродинамічних властивостей, тобто особливої ролі в польоті не відігравали (див. посилання). Урешті-решт, вони зробили обережний висновок про те, що аеродинамічні та сигнальні, зокрема важливі для протилежної статі, функції пер еволюційно крокували разом.