Нервове й стресоване життя позначається також і на якості сперматозоїдів. Їхня форма та розмір — важливий момент у забезпеченні успіху розмноження. Одночасно влада, ієрархія та соціальний статус у тварин безпосередньо впливають на те, яку стратегію обере самець для досягнення успіху у шлюбних перегонах. Як ми бачили на прикладі брижача в попередньому розділі, гормони грають у таких стратегіях не останню роль. «Понти» й відповідний гормональний стан важливі не просто так, а й для статевої функції. Тестостерон визначальний для вироблення сімені, у той час як кортикостерон, який часто називають гормоном стресу, діє протилежно. У деяких риб територіальний статус самців — латифундисти вони чи невдахи-безхатьки — впливає на розмір сперматозоїдів і якість сперми, і ці характеристики змінюються зі зміною розміру й статусу41. А як із цим справи у птахів?
Невеличкі декоративні пташки, яких часто тримають у клітках, — амадини Гульда, або ж папужники райдужні (Erythrura gouldiae), мають дві кольорові форми з геть різною вдачею (див. посилання). Агресивні червоноголові самці домінують над спокійнішими чорноголовими, і колір голови визначається генетично. Якщо щільність населення, а особливо червоноголовиків, на певній території зростає, агресивні самці реагують на це дуже нервово: значним підвищенням як «агресивного» гормона тестостерону, так і «стресового» кортикостерону. Це дуже схоже на корпоративних босів, які починають гримати і зриватися на підлеглих саме напередодні закриття великого проєкту. У той самий час пофігісти-чорноголовики абсолютно спокійно реагують на будь-які зміни щільності населення й конкуренції в середовищі, де вони живуть. В експерименті птахів з головами різного кольору дослідники утримували в середовищі з різним ступенем конкуренції. Виявилося, що рівень конкуренції та, відповідно, стресу змінює форму й характеристики сперматозоїдів у червоноголових мачо, але не у чорноголових хіпі42. Цікаві дослідження було проведено також на диких курах. Вони засвідчили, що в соціальних невдах сперматозоїди, навпаки, — ще ті живчики, а от зі зміною статусу й переходом на вищий щабель вони втрачають швидкість, а отже, шанси на запліднення43.
Отож не варто недооцінювати тих, хто видається соціальними лузерами. У них може виявитися багато прихованих талантів. Але не треба також думати, що самка під час шаленої конкуренції чоловічих статевих клітин — це просто посудина-приймач, що пасивно чекає на переможця. У самиць є безліч генетичних, фізіологічних і біохімічних інструментів, аби вплинути на перебіг шлюбних перегонів у власному тілі й досягти своїх цілей. Зокрема самки в різних групах організмів здатні викликати розщеплення білків сім’яної рідини, пришвидшити або, навпаки, «закапсулювати» сперматозоїди. У птахів (і не тільки) самки також здатні «допомогти» тим сперматозоїдам, що несуть у собі Х- чи Y-хромосому, і в такий спосіб безпосередньо регулювати стать майбутніх дітей.
Усі ці моменти, пов’язані з якістю сімені й чинниками, що на неї впливають, є надзвичайно важливими для розуміння і людських проблем із фертильністю, заплідненням і чоловічим здоров’ям44.
Підступність і кохання: зрадники та однолюби пташиного світу
Як ми вже згадували, сімейне життя у птахів буває різне. Лебеді, кондори каліфорнійські, альбатроси, журавлі, папуги ара й інші види практикують статеву моногамію. Це віддані партнери, які не ходять наліво і сповідують подружню вірність у шлюбі. Вони довго живуть, довго залицяються, надзвичайно сумлінно виховують невелику кількість пташенят — усе як у людей. Батьківські зусилля цих видів, потрібні, аби поставити на ноги одне-єдине велике дитя, такі значні, що мало хто ризикує втратити партнера через пригоди деінде.
Але величезна кількість видів зовсім не така. У більшості дрібних горобцеподібних птахів подружжя практикують соціальну моногамію, а саме утворення пари та виховання дітей, але і самець, і самка при цьому можуть паруватися й в іншому місці. У випадку зради з боку самки результатом може бути те, що самець виховуватиме в сімейному гнізді нерідних дітей.
Позашлюбні діти
Перші докази невірності самки було отримано за допомогою ДНК у 1987 році на прикладі нашого доброго знайомого — горобця хатнього. Від того моменту минуло багато часу, і на цю мить відомо, що походеньки наліво трапляються у 76 % з 255 видів із соціальною моногамією. При цьому позашлюбні діти в деяких видів можуть складати до половини всього потомства45. Якщо переваги розпусної поведінки для самців є зрозумілими — більше дітей без жодного клопоту й турботи про сім’ю, то чому зраджують самки — усе ще тема наукових дебатів. Зрада може коштувати дуже дорого. Втрати часу й енергії на пошук коханця, зменшення внеску в родину з боку «законного чоловіка» й шанси підчепити хворобу, що передається статевим шляхом, — ось неповний перелік таких ризиків. Словом, знову ж таки, все як у людей, а проте пташині жінки, як і людські, це роблять.