Олексій Коваленко, ботанік, автор книжки «Фрукти проти овочів. Чому кавун — не ягода, а томат — це фрукт»
Ми починаємо…
Колись давно я почула жарт, який мені страшенно сподобався: «Українці походять від пінгвінів, бо охайні та живуть громадами». Відтоді я багато дізналася і про українців, і про пінгвінів, і про безліч інших цікавих істот, аби поставити собі питання: а на яких птахів і справді схожі мої співвітчизники? І чи є в нас із птахами взагалі щось по-справжньому спільне?
Мабуть, ця книжка — це щось типу відповіді на ці запитання. Так, у нас не ростуть пера, ми не вміємо літати, наш мозок і світосприйняття влаштовані геть інакше. Але щось спільне в нас точно є: сім’я, побудова стосунків, турбота про дітей, чуття своєї хати та своєї землі.
Я не шанувальниця біологізаторства — пояснення будь-якої людської поведінки через призму твердження «ми всі — просто тварини» й пояснень, що «певна поведінка є природною» або «це закладено в наших інстинктах». І до того ж не спеціалістка з людської психології. Але я розбираюся у птахах, усе життя вивчала їхнє гніздове та родинне життя, тож маю що сказати із цього приводу.
Ми часто проходимо повз, не здогадуючись, що на сусідньому дереві чи у сквері відбуваються справжнісінькі драми й трагедії, птахи кохають, зраджують, паруються, розлучаються, та що там — повноцінно живуть поруч з нами. І в них є що підгледіти і чого повчитися.
Я побудувала цю книжку як повний пташиний рік. Спочатку весна — пора залицянь і шлюбів, потім літо — родинне життя й діти, а далі — осінь і зима й потреба «дотягнути» до наступного року. І невже хтось наважиться сказати, що наше життя не схоже на цю постійну круговерть?
На сторінках книжки вам трапиться безліч видів, які мешкають в Україні, і в далеких лісах та на водоймах, і зовсім поруч — у сусідньому парку чи під вашою стріхою. Більшість — водно-болотні; нічого не вдієш, професійна слабкість. Але доволі багато тут і видів екзотичних, які живуть своїм цікавим життям деінде в далеких закордоннях. Аби читач розібрався, хто є хто, наприкінці є спеціальний покажчик. Види-сусіди, що трапляються в Україні, у ньому виділено напівжирним. Деякі з них побіжно згадуються лише раз, про інших я пишу впродовж усієї книжки, повертаючись до їхніх звичок і вдачі знову й знову. Загалом цю книжку необов’язково читати від початку й до кінця. Якщо вам цікаво дізнатися винятково про шпака чи горобця хатнього, ви зможете легко знайти та прочитати тільки ті сторінки, де написано саме про них.
Окремий розділ наприкінці я присвятила цілком конкретним стосункам птахів і людей — спостереженню за птахами, або бердвочінгу. Цьому є абсолютно логічне пояснення. Якщо ця книжка — «про стосунки взагалі» і про любов та підтримку зокрема, то симбіоз бердвочерів і птахів — саме про це. Я вдячна всім прекрасним людям, які рятують птахів, спостерігають за ними, заповідають і зберігають для птахів останні шматки дикої природи або просто цікавляться ними й намагаються щось дізнатися. І хочу, аби нас ставало більше.
Саме тому Валерій Чоботар, великий любитель птахів і воїн-ветеран АТО, люб’язно погодився проілюструвати книжку своїми світлинами. Можливо, вони не схожі на фото, які можна побачити на сторінках National Geografic, але саме такий вигляд мають птахи для будь-якої людини, яка приходить у парк з камерою, щоб насолодитися природою й поспілкуватися із чудовими істотами.
Прочитайте книжку і вступайте до наших лав. У нас є печивко, подорожі та прогулянки на свіжому повітрі, красиві фотки й добрий настрій.
Розділ 1 Обери мене! Чому прекрасна стать у птахів — самці
«Щоразу, коли в око впадає перо павича, мене починає нудити», — писав видатний Чарльз Дарвін у листі до свого колеги, британського ботаніка Грея1. Дивна реакція, зважаючи на те, що прекрасне блискуче оперення й розкішний хвіст захоплює людей так само, як і самиць павича, (Pavo cristatus). І ніби яскравих кольорів не досить, самець ще й трясе своїм пишним хвостом під час шлюбних демонстрацій на частоті 25 Гц, а це, на хвилиночку, 25 разів за секунду2. Хвіст важить третину кілограма, і трусити ним самець може понад 25 хвилин — справа не для слабаків (див. посилання). При цьому на розгорнутому віялом хвості всі плями рухаються синхронно, як одна, і до того ще й виходить гучний звук. Що довший і важчий хвіст, то швидше самець ним трусить. Звісно, від споглядання такого в кого завгодно може запаморочитися голова, і суперечність павичевого хвоста з теорією природного добору, яка так засмучувала видатного вченого, тут ні до чого.