Звісно, самці намагаються запобігти подружнім зрадам або появі небажаних дітей. Є два основні способи: охорона від конкурентів території і дружини та часті парування з нею. Звичайний хижак наших лісів і лісопарків — яструб великий (Accipiter gentilis) — може паруватися для однієї кладки до сотні разів. Таким чином самець убезпечує себе від того, що під час його тривалого періоду полювання деінде інший самець може запліднити самку і саме його дітей доведеться виховувати.
У деяких видів, наприклад, тієї самої синьошийки, ефективність охорони території та самки залежить від того, як багато самців-конкурентів — потенційних коханців, тримають свої території поруч. Крім того, постійна охорона території — енергетично витратний процес, і якщо це робиться за рахунок часу добування їжі, самець утрачає вагу та здоров’я.
Є пташка, для якої доведено справжній аб’юз щодо своєї партнерки за наявності тіні підозри на подружню зраду. Знайомтеся, Отелло пташиного світу — сорокопуд чорнолобий (Lanius minor) (див. посилання). Цей вид в Україні є масовим у південних степових районах, але побачити його можна скрізь, де є відкриті ландшафти з кущами, лісосмугами, окремими купками дерев. У Києві любителі птахів можуть спостерігати його на Троєщинських чи Осокорківських луках. Цей красивий птах має гачкуватий дзьоб, стильне чорно-сіре вбрання з маскою, як у Зорро, та паскудну сімейну вдачу. Як довели експерименти словацьких дослідників, у разі відсутності самиці коло гнізда протягом якогось часу самці починали кричати, голосно непокоїтися та залітати на сусідні території — перевіряти, чи не там дружина. Самі дослідники тримали спійманих самиць у мішечках, а за годину випускали назад. Що тут починалося! Самці галасували, переслідували самок, дзьобали їх і починали насильницьке парування. Один агресор ганяв свою жінку декілька годин і взагалі прогнав з території. Приблизно таким чином самці також діяли і за природних умов, коли самка відлітала з території або до неї наближався інший територіальний самець. Ці сцени ревнощів та бійки тривали тільки під час фертильної фази, коли самка готувалася до відкладання яєць. На фазі вигодовування пташенят відсутність дружини сорокопуда-чоловіка не турбувала.
Але повернімося до птахів і проблеми батьківства.
Самці можуть зменшити свій внесок у вигодовування виводка, якщо запідозрять, що пташенята в ньому нерідні. Але тут є великий ризик. Якщо самець відмовиться від вигодовування потомства, серед якого є й законні діти, постраждати можуть і вони, і репродуктивний чоловічий успіх. Турбота про сім’ю — вкрай непроста справа. Біологи люблять слово «конфлікт», коли мова заходить про батьківський внесок самця й самки серед тварин. Чи справедливо це, ми поговоримо трохи згодом. Але загалом видається логічним, що у видів, у яких зради є поширеним явищем, самці менше вкладатимуться в потомство в усіх сенсах. Але чому вони взагалі не покинуть цю невдячну справу?
Бо добре знають, навіщо взагалі така штука, як шлюб. Це не кохання, борщі, випрасувана білизна чи спільне житло й машина. Це передусім діти як продовження батьків і батьківська відповідальність за них. У птахів немає точних генетичних тестів на батьківство, а рівень подружніх зрад у популяціях різних видів птахів може коливатися залежно від сезону, місцеперебування, соціальних зв’язків і навіть погоди. Наприклад, розпусні самки вівсянок очеретяних, про яких ішлося вище, у холодну й дощову погоду поводяться дуже скромно. Ризики для самця помилитися щодо того, чиї діти у нього в гнізді, доволі високі. Отже, приймаючи рішення, краще думати про те, що додаєш своїм, аніж зосередитись на тому, що відбираєш у чужих. Саме така стратегія є основною для самців у видів, де існують подружні зради53. Щось у цьому є, чи не так?
Розлучення — трагедія чи нові можливості?
Якщо вірити Міністерству юстиції України, у 2019 році розлучень зафіксовано у шість разів менше, ніж шлюбів, в абсолютних цифрах — 38 47254, але треба розуміти, що це тільки офіційно зареєстровані стосунки. Думаю, більшість з нас хоч раз у житті пережила розрив з людиною, з якою були плани «дожити до старості та померти в один день». Це боляче. Дуже-дуже боляче. Пам’ятаю, як у такій ситуації я сиділа і тупо дивилася на ставок та зграйку невеличких качок — огарів (Tadorna ferruginea). Красиві жовтогарячі птахи від сліз розпливалися у мене в очах потворними помаранчевими плямами. Минуло понад 15 років, але я досі пам’ятаю, що огарів на ставку було вісім, і це єдиний птах, який досі викликає у мене якісь ще емоції, крім чистого захвату.