Навіщо павич це робить? Адже великий важкий і яскравий хвіст наражає самців на небезпеку, так само як і голосна пісня, і запальний танок. Дослідження 28 видів північноамериканських птахів, у яких самці й самиці чітко відрізнялися яскравістю оперення, довели, що велика та яскрава стать справді помирає від пазурів хижаків частіше, ніж маленька і тьмяна3. До того ж співи й барвисте оперення — штука енергетично коштовна. Усе це — заради прекрасної дами й перемоги у шлюбних перегонах. Але чому дама обирає найяскравішого та найзатятішого?
Яке дивне питання — зауважите ви. Дівчата люблять крутих хлопців на останній моделі «Ауді» та з голлівудською усмішкою на всі тридцять два, це всі знають! Вони просто йдуть за покликом природи.
Аби не повторювати тут стереотипів, які трапляються щодо стосунків чоловіків і жінок на просторах світової мережі, спробуємо спочатку розібратися, що ж це за «поклик природи» такий і як насправді відбувається формування пари у птахів.
Жінкам подобаються рокмузиканти
Багато десятиліть учені, причому переважно чоловіки, вважали, що добре знають, чого хоче пташина жінка від свого обранця — звісно ж, здорових генів для найкращого можливого потомства. Ця думка була й залишається такою поширеною, що перекочувала в побутове уявлення про взаємодію між статями і серед людей. Звісно, а як іще пояснити, що жінки весь час обирають засмаглих високих мускулястих красенів? Насправді все значно хитріше. Звичайно, якщо самка — мати-одиначка, яка «підніматиме» свій виводок одноосібно, батьківські якості обранця не грають жодної ролі. Запліднення — ось і весь внесок самця в майбутнє дітей. У таких умовах його здоров’я та генетичні якості — справді «хороші гени», які можуть успадкувати нащадки, дуже важливі.
Ніде правди діти, приблизно такими критеріями керувалася і я, коли вирішувала народжувати сина й виховувати його самотужки. Той факт, що його батько хоча б розумний, а розумові здібності в людей принаймні частково успадковуються, зіграв неабияку роль у моєму рішенні.
А от серед птахів одинокі батьки чи матері трапляються не так уже й часто. На користь гіпотези «хороших генів» свідчить низка фактів і з-поміж видів з подвійним, тобто традиційним, батьківством. Наукові дослідження засвідчили, що яскраві, рухливі та співучі самці краще харчувалися й менше хворіли в дитинстві, що є показником здоров’я. Видається цілком логічним, що здоровий самець, здатний утримувати більшу й кращу гніздову територію, допоможе вигодувати та виростити здорових дітей.
Але деякі вчені вважають гіпотезу «хороших генів» переускладненою. Усе набагато простіше, міркують вони. Найяскравіше оперення, найгучніший і складний спів, яскраві демонстрації просто найкраще сприяють завданню звернути увагу самки на конкретного виконавця. Самець ніби кричить: «Я! Я! Я!!! Ось він — Я! Готовий на все!» — і самка просто обирає найголоснішого, бо решту вже не чує. Ця ідея називається «гіпотеза яскравих маяків». Вона дуже добре пояснює, чому в багатьох видів, особливо тих, де самець виконує суто роль запліднювача, він вдається одночасно і до яскравого оперення, і до складних танців чи демонстрацій, і до голосних звуків. Така поведінка властива багатьом видам колібрі, райським птахам, а серед українських птахів — глушцям (Tetrao urogallus) і тетерукам (Tetrao tetrix). Вважається, що самці просто перевантажують слухові й зорові канали сприйняття самки, і той, хто найкраще перехопить її увагу, — зірве банк.
Найекзотичнішою наразі є гіпотеза, яку висунув дослідник Річард Прум, багато років вивчаючи маленьких яскравих тропічних пташок — манакінів. Думаю, складно знайти людину, яка цікавиться живою природою і не бачила би при цьому на ютубі роликів з неймовірними танцями різних видів манакінів — «місячна хода» по гілці манакіна червоноголового (Pipra rubrocapilla) (див. посилання), смішні стрибки й розпушена «борода» манакіна-короткокрила бразильського (Manacus candei) (див. посилання), стрибки через голови цілої вервички манакінів-червононогів синіх (Chiroxiphia caudata) (див. посилання). Прум стверджує, що пояснювати такі поведінкові дива адаптивністю — логічно, але неправильно. Природа не завжди буває холодною раціоналісткою. Не кожна ознака — свідчення її користі. Не завжди краса — це показник здоров’я, якості чи конкурентної переваги. Іноді краса — це просто краса. Вона — річ у собі, ні для чого. І птахи її люблять та цінують. Просто так. Річард Прум написав про це цілу книжку4. У ній він стверджує, що птахи мають певні особисті вподобання, які формуються випадковим чином. Вони обирають красивий і складний спів, яскраве оперення чи «місячну ходу» іншої половини не тому, що ті якимось чином інформативні, а тому, що вони приємні. Вибір красивих і голосистих — це процес, що організовується сам і підтримує себе, формуючи певний стандарт. «Краса просто буває», — стенає плечима Прум.