207 Seppänen J.-T., Forsman J. T., Mönkkönen M., Krams I., Salmi T. New behavioural trait adopted or rejected by observing heterospecific tutor fitness. Proc R Soc B Biol Sci. 07/06/ 2011; 278(1712): 1736–41.
208 Loukola O. J., Laaksonen T., Seppänen J.-T., Forsman J. T. Active hiding of social information from information-parasites. BMC Evol Biol. 03/03/ 2014; 14(1): 32.
209 Campobello D., Sealy S. Use of social over personal information enhances nest defense against avian brood parasitism. Behav Ecol. 06/04/ 2011;22: 422–8.
210 Thorogood R., Davies N. B. Combining personal with social information facilitates host defences and explains why cuckoos should be secretive. Sci Rep. 22/12 2016;6(1): 19872.
211 Langmore N. E., Feeney W. E., Crowe-Riddell J., Luan H., Louwrens K. M., Cockburn A. Learned recognition of brood parasitic cuckoos in the superb fairy-wren Malurus cyaneus. Behav Ecol. 01/07/ 2012; 23(4): 798–805.
212 Campobello D., Sealy S. G., Welbergen J. A. Anti-brood Parasite Defences: The Role of Individual and Social Learning. В: Soler M, ed. Avian Brood Parasitism: Behaviour, Ecology, Evolution and Coevolution. Cham: Springer International Publishing; 2017. p. 421–36. (Fascinating Life Sciences). doi.org/10.1007/978–3–319–73138–4_23
Розділ 6 Зима близько
Після сезону розмноження на птахів чекають тяжкі випробування — міграції та зимівля. Ми не торкатимемося тут романтики далеких пташиних мандрів, бо це неосяжна тема, якій можна присвятити кілька книжок такого обсягу. Поговорімо краще про птахів, що залишаються тут зимувати, — справжніх патріотів України, а також про тих, хто в морози залітає до нас у гості.
Їжа, конкуренція й житлова криза — ось що часто визначає, чи залишиться птах удома «тримати фортецю» до весни, чи рушить на південні «курорти», які для багатьох птахів — зовсім не відпочинок all inclusive.
Нелегкий вибір, залишатися чи відлітати, демонструють три види сов, які мешкають в Україні, кожен з яких обирає свій шлях. У Карпатах гніздує велична світло-сіра сова довгохвоста (Strix uralensis). Цей рідкісний вид, занесений до Червоної книги України, — універсальний хижак, який квартирує в дуплах. А дупло, як ми пам’ятаємо — це предмет постійного головного болю дуплогніздних птахів і причина житлової кризи в старих лісах. Особливо якщо йдеться про квартиру для птаха таких значних розмірів. Звісно, пара, що знайшла собі правильне дупло, нікуди від нього не полетить і лишиться на своїй території на всю зиму — навички мисливця «широкого профілю» їй це дозволять.
Сова вухата (Asio otus) — найпоширеніший з наших видів сов, має геть іншу вдачу. Вона не будує власних гнізд і не займає дупел, проте залюбки селиться в старих гніздах ворон сірих, граків і сорок. Звісно, таких домівок вистачає. Основна їжа сови вухатої взимку — полівки, а це доволі нестабільний корм, кількість якого змінюється з року в рік. Сові вухатій нема чого захищати, і, залишаючись на місці, вона ризикує потрапити в голодну халепу. Отже, сови вухаті або мігрують (популяції на півночі Євразії), або просто вештаються туди-сюди як поодинці, так і компаніями, аж до 20–40 особин. Час від часу в якомусь з містечок України любителям птахів щастить надибати колективну ночівлю вухатих сов і викласти фото у фейсбук. Совині гурти особливо поважають хвойні дерева та вічнозелені кущі, які люди часто використовують в озелененні — наприклад, «обкомівські» блакитні ялинки десь біля мерій, університетів та інших державних будівель.
А от мила невеличка сова сич волохатий так само харчується полівками, як і «вухастики», але мешкає в дефіцитних дуплах. Як тут бути? У північних європейських популяціях сича, де коливання чисельності полівок особливо сильні, аби зменшити конкуренцію за їжу взимку і зберегти за собою квартиру, самці залишаються зимувати, а молодь і самки відлітають геть213. У нас в Україні сич волохатий — рідкісна сова найбільш північних частин Полісся. Особисто мені довелося чути його тужливий мелодійний голос багато років тому у січні на засніженій території Поліського заповідника. Багато снігу, хвойні дерева, тиша, холод і совині обліки — ось основні прикмети зимової орнітологічної експедиції.
Мистецтво виживання, або Бути Джоном Маккейном
Колись давно, у пору мого навчання в університеті й напівголодного існування в ролі студента-зоолога молодших курсів, у нашій компанії були доволі популярні походеньки з ночівлею в зимовий ліс. Окрім вихваляння своєю потужною зоологічною вдачею, я мала й практичну мету, бо писала курсову по совах, а в більшості їхніх видів основна шлюбна активність припадає на зиму чи березень. Це означало: зимовий ліс, темрява й страхітливі голоси совиних чоловіків у пошуках нареченої. І холодна ночівля в наметі.
Двадцять років тому для України ще була нормальною справжня зима. Великі засніжені лісові масиви під Києвом і заледенілі електрички, якими можна до них дістатися, були до наших послуг. У лісі для намету розчищався майданчик, на який вкладалися гілки хвойних дерев. Облаштовувалося місце для багаття, яке згодом сніг, що танув від жару вогню, перетворював на болото. Уночі намет усередині обігрівали за допомогою газових балонів і рятувалися товстими «НАТОвськими» спальниками. Не дивно, що найкращий момент такої ночівлі наставав зранку, коли вона, власне, закінчувалася. Починався ранковий чай, сірі макарони в казанку й новий день.