Якщо звечора сніжило, то вранці по свіжій пороші дуже цікаво було читати сліди лісових мешканців. Квартальними просіками Дніпровсько-Тетерівського мисливського господарства ходили і лишали великі розкопані в снігу харчові майданчики кабани, на узліссі обдирали молоду кору зайці, створювали свої ланцюжки з відбитків на снігу лисиці й миші. Я вчилася замальовувати сліди в блокнот і правильно вимірювати відстань у слідових доріжках. У зимовому лісі тварини переймалися, здається, тільки одним — переслідуванням, утечею та їжею. Ось тут ласка (Mustela nivalis) полювала на полівку, ось тут снідали насінням ясеня снігурі, а ось сова сіра (Strix aluco) пірнула за кимось у сніг — здається, не спіймала, комусь пощастило. Але, попри ці мовчазні сліди від драм і трагедій, зимовий засніжений ліс уранці — дуже тихе, казкове місце. Ранішню тишу потроху порушували лише тоненькі голоси синиць. Насамеред — гаїчок.
Синички-сестрички
Серед галасливої команди українських синиць є дві скромняги — напрочуд схожі одна на одну гаїчка болотяна (Poecile palustris) і гаїчка-пухляк (Poecile montanus). Темні шапочки, вохристий колір спинки, чорна пляма на горлі — навіть досвідчені любителі птахів плутають їх. І тут знову на допомогу приходять голоси. Так само, як дрозди в співочому хорі для мене поділяються на «сумних» і «веселих», у гаїчки-пухляка пісенька «ті-ті-т-ті» здається сумною, а в гаїчки болотяної дзвінкі «тся-тся-тся-тся», «цві-цві-цві-цвіі», «тся-ча-ча-ча» звучать весело й нахабно (див. посилання). У гніздовий період самі пташки та їхні голоси губляться на тлі зеленого листя й гучніших родичів. А от узимку птахів доволі легко побачити і в багатовидових зграях, і наодинці. Гаїчка болотяна полюбляє листяні ліси та лісосмуги й часто збирає харч на вологій землі чи біля коренів дерев, а от пухляк часто тримається змішаних лісів та лісопарків і не любить спускатися на землю.
Гаїчка болотяна — інтелігентка серед наших синиць. На годівниці вона зазвичай терпляче чекає десь поруч на гілочці, коли трохи прорідиться загальний натовп та закінчиться штовханина, а потім швиденько та делікатно хапає у дзьоб 2–3 насінини та спішить подалі, аби у спокої з’їсти їх чи сховати. Вона не така непосидюча, як її родичка — гаїчка-пухляк, трохи більша за неї, рухається поважніше, має товстіший дзьоб і блискучу чорну шапочку. Скромність і гідність — це про неї.
Її «сестра», гаїчка-пухляк — власниця «сумної» пісеньки, — здається трохи меншою через інші пропорції тіла. Її часто можна побачити в гущавині лісу, і, на відміну від родички, виходити з нього до людей — у сквери, лісосмуги та сади — вона не любить. Але саме її вигуки — сигнали «тцир-сі-сі-сі, тца-тца-тца» й тоненькі «сіі-сіі-сіі» так добре чути в тихому зимовому лісі. Зазвичай зимову зграю синичок, зайнятих пошуком їжі, нескладно знайти за цим свистом.
Гаїчка-пухляк на півночі Європи — осілий вид, що володарює своєю територією весь рік. Ці птахи — справжні «газди-куркулі» на своїй землі. Доросла й дужа пара — місцеві Карась та Одарка — це міцна бойова одиниця, що контролює великі ділянки, аж до 25 га. Подружжя утворює коаліцію — невеличку зимову зграю — з однією-двома іншими парами, молодими чи такими, що не мають власної території або приєдналися до сусідів, а також інколи з іншими видами — підкоришниками звичайними (Certhia familiaris) та золотомушками жовточубими (Regulus regulus). У зграї панує сувора ієрархія. Господарі території мають VIP-доступ до власних запасів на зиму, найбільш продуктивних і безпечних ділянок стовбура й гілок. Молоді птахи — найбезправніша частина компанії. Вони ночують у невигідних місцях — нижніх гілках недалеко від землі, де найбільший ризик потрапити в пазурі хижака. Вони отримують доступ до запасів, які зробила на території пара, останніми. Але саме належність до зграї — умова виживання в зимовому лісі. Одинак приречений — занадто багато часу він має приділяти безпеці, виглядаючи хижака, і тому потерпає від стресу й недоїдання. Також він не має доступу до зимових комор. Члени зграї боронять свою територію і не допускають на неї прибульців і зайд. Стабільність зграї — запорука виживання, як то кажуть, гуртом і батька легше бити.