Тільки приблизно половині цьогорічної молоді гаїчки-пухляка пощастить приєднатися до територіальних зграй, інші змушені будуть відкочовувати й шукати собі долі десь подалі від зайнятих територій. Тому птахи, яких ви побачите на своїй годівниці, найімовірніше, такі молоді невдахи чи дорослі волоцюги, які втратили пару, а з нею й право на територію. Саме вони найбільше потребують підтримки, бо їхні шанси пережити сувору зиму вкрай низькі.
На ночівлю гаїчки-пухляки ховаються в гущавину колючих хвойних гілок ближче до стовбура або у видовбаних дятлами великими напівдуплах. У люті морози температура тіла пухляків, які відпочивають, може знижуватися на 5–6 градусів. Вони впадають у холодове заціпеніння і зранку мають швидко розігрітися й підняти температуру тіла від 34–36 градусів до 41–42, аби приступити до пошуків їжі та нового, сповненого виживання, дня. Молоді недосвідчені птахи менш управні в пошуках корму, витрачають на це більше часу й зазнають більшого стресу. Тож вони мають лягати пізніше, а зранку починати «прогрів двигуна» раніше від дорослих пар. Тому в лісових досвітніх сутінках, коли сонце ще не зійшло, але вкритий снігом зимовий ліс уже посвітлішав, першими можна побачити й почути саме молодих цьогорічних гаїчок214.
Разом нас багато
За океаном у Північній Америці, як і годиться для справжньої бандерівської традиції, мешкає велика синицева діаспора — найближчі родичі наших гаїчок, серед яких є дуже схожа на українських птахів гаїчка світлокрила (Poecile atricapillus). Ці пташки мають увесь час перебувати в русі — постійно переміщуватися зграєю по території в пошуках здобичі. Під час пошуків їжі члени зграї перегукуються, чи то пак пересвистуються, як грибники в лісі. Усі птахи у зграї мають індивідуальний голосовий «підпис» і сигналізують одне одному: «Я тут! А ти? — І я теж тут!».
Ба більше, кожна зграя має особливий «пароль», за яким члени одного «клубу виживальників» відрізняються від членів іншого, що мешкає на сусідній території. «Групові паролі», на відміну від «індивідуальних підписів», у посвистах гаїчок закодовані на нижчих частотах. Унаслідок цього вони поширюються на більшу відстань та ефективніше долітають до сусідів: «Наша територія! Стережися! Зайнято!». Коли вчені посадили представників двох зграй до авіарію та змусили їх змінити склад свого «клубу», птахи сформували й вивчили нові паролі протягом місяця. Так само як гімни держав, студентські пісні під гітару й новорічні корпоративи, такі пісні допомагають зимовій пташиній спільноті триматися гуртом та інтегрувати в компанію нових менеджерів середньої ланки, тобто, перепрошую, новачків-прибульців215.
Дуже подібні й наші українські змішані синичі зграї. Якщо навідатися до найближчого молодого соснового лісу, вам може пощастити натрапити на маленьку «інтернаціональну» зграйку: дві пари гаїчок-пухляків і дві пари іншого цікавого виду наших лісів — синиці чубатої. Хоча ці види живляться комахами й павуками, яких збирають серед кори та лишайників, вони чітко розподіляють мисливські майданчики по різних частинах дерева — синиця чубата харчується нижче по стовбуру, на більш захищених від крилатих хижаків ділянках. А гаїчка-пухляк годується вище в кроні й одночасно виконує роль охоронця-дозорного. Коли в експерименті зі зграї прибирали пухляків, синицям чубатим частково довелося переміщуватись вище й брати на себе небезпечну роль споглядача216.
Саме синиці чубаті й пухляки утворюють так зване ядро зграй. Без цих видів зимова компанія «виживальників» утворитися не здатна. У неозорих північних лісах Європи до них доєднуються також синиці чорні (Parus ater) і золотомушки жовточубі. Найневигідніше місце для харчування з погляду безпеки — зовнішні тонкі гілки, де птаха легко може схопити один з головних зимових ворогів — сичик-горобець (Glaucidium passerinum). Саме на цих гілках годуються «підлеглі» особини низького рангу — синиці чорні й золотомушки. Але ризик того вартий — на них зимує багато дрібноживців, якими харчується зграя217.
Тоталітаризм і демократія в зимовій зграї: як людина знову все зіпсувала
Як ми можемо бачити, багатовидові зграї синиць доволі жорстко структуровані. Це нагадує людські корпорації-«піраміди»: CEO найвищої ланки, які мешкають на захмарних поверхах скляних хмарочосів, і скромні менеджери, які туляться ближче до грішної землі. Але у птахів зимових зграй на кону стоїть набагато більше, аніж річна чи квартальна премія або навіть звільнення. Твій статус може визначити, виживеш ти чи помреш. Звучить не надто привабливо. Навіщо ж птахи взагалі об’єднуються в змішані зграї?