Отакої! То запаси ще треба вчитися робити? Аякже! Просторова пам’ять у птахів і людей — це штука, яку можна прокачати, так само як м’язи!
Як засвідчили спеціальні експерименти з гаїчкою болотяною, яку виростили в авіарії, здатність запасати їжу в неї з’явилася у віці 44 дні, коли вона навчилася відрізняти, так би мовити, огірки від помідорів, а слоїки від каструль — тобто правильну й підходящу здобич і схованки. Птахи, яких дослідники підступно позбавили можливості запасання, швидко навчалися або відновлювали свої навички, щойно в них з’являлася така можливість. З накопиченням досвіду збільшувався й гіпокамп, у той час як птахи, які ніколи не мали потреби запам’ятовувати сотні схованок, його клітини втрачали221.
Тож якщо ви не хочете одного разу заблукати у трьох соснах чи забути, де власний дім, час від часу відкладайте гаджети з GPS та намагайтеся знайти дорогу до комори або роботи самотужки. Будьте як синички, тренуйте гіпокамп, і він вам віддячить.
Куди поділися снігурі?
Залежно від відстані та умов, які викликають зимовий потяг до мандрів, птахи поділяються на дальніх і ближніх мігрантів. Останні можуть і переміщуватися на невеликі відстані регулярно, і вдаватися до цього в окремі роки, коли погода, конкуренція чи голод їх до цього змушують.
Серед наших, українських, стабільно полюбляють мандри непосидючі синиці велика та блакитна. Гаїчка-пухляк є нерегулярним мігрантом, який залежно від умов року може залишитися вдома, а може розпочати подорож, а от гаїчка болотяна, синиця чубата та вкрай рідкісна красуня — синиця біла (Cyanistes cyanus), яка мешкає на Західному Поліссі, — осілі види222.
Мандрівники й домосіди
Уся хитра політика зграй синиць чубатих і гаїчок будується на тому, що ці види — дуже територіальні. Як ми вже бачили, дорослі пари не просто залишаються разом декілька років — вони захищають свої домівки, землю й жінок, роблять запаси, утворюють невеликі зимові команди виживальників, переважно з родичів і сусідів. Здається, що ці птахи — уособлення українського духу та вдачі, а також любові до своєї землі. Але під таким характером є важливе біологічне підґрунтя: вони не надто плодовиті порівняно з іншими видами синиць, передусім великою та блакитною. А це означає, що взимку рівень конкуренції між батьками й дітьми робить вигідною систему зимових зграй. Невелику кількість розбишак у кожній з них може прогодувати непривітна заледеніла територія й заздалегідь накопичені припаси.
Але із синицями блакитною та великою цей номер не проходить223. Вони роблять дві кладки за сезон, з дуже значною кількістю яєць. Ці синиці — успішні батьки, а це означає появу восени натовпу молодиків, злих, голодних і завзятих, яких не прогодує жодна територія. Цьогорічки й дорослі збираються у великі нестабільні зграї, які можуть розпастися так само швидко, як утворилися. Подібно до бродячих вагантів на шляхах середньовічної Європи, вони блукають околицями, переміщуються в пошуках корму по всіх усюдах і тяжіють до людських поселень. Синиці, яких ми бачимо на наших годівницях у великих містах, — часто саме такі зимові мандрівники.
Ще одні зимові любителі подорожей — синиці довгохвості. Ці світлі «кульки» — дуже соціальні істоти. На відміну від інших синиць, їхні зграї, які налічують від 10 до 20 особин, — це декілька сімейних груп, що подорожують, годуються та відпочивають разом. Саме через це довгохвостики — птахи-пацифісти, найбільш доброзичливі та неконкурентні серед усіх. Їхні зграйки — це свого роду бродячі «земляцтва», коли кілька сусідніх пар тусуються разом і після розмноження. У цих птахів сусіди на території — часто близькі родичі, батьки, діти, брати й сестри. Отже, виживання взимку та допомога одне одному перетворюються на родинну справу.
У роки, багаті на їжу, кількість нащадків улітку зростає в усіх згаданих видів синиць. Саме тоді ми починаємо бачити на годівницях не тільки звичайних синиць блакитну й велику, але й екзотичних гостей. Навіть синиці довгохвості, які зазвичай уникають людей та годівниць, в особливо суворі зими ввічливою зграйкою можуть зазирнути на вогник. Що вже казати про молодих представників «хазяйновитих» територіальних видів, яким не вистачило місця в зимувальних зграях і які змушені шукати щастя на чужині.