Выбрать главу

Типовий герой-­мандрівник мимоволі — синиця чорна, схожа на гаїчок, але з білою шапочкою-­смужкою на потилиці вугільно-­чорної голови. Цей вид непогано вміє запасати їжу і дуже поширений у Європі. Але з холодних скандинавських лісів більша частина птахів мандрує на південь, водночас у теплих Піренеях узимку вони сидять удома і зустрічають Новий рік за столом з новорічними «закрутками». Річ у тім, що у Скандинавії на своїх територіях синиця чорна має конкурувати з «куркулями-­домосідами» — двома видами гаїчок і дужою синицею чубатою. У їхніх зимових зграях вона — аутсайдер, який, не витримуючи тиску, віддає перевагу подорожам224. Але гірські масиви Південної Європи — інша річ.

У березневому Криму, десь на підйомі на Демерджі чи Долгоруківську яйлу я пам’ятаю гірський ліс, що просто дзвенів від голосів синиць чорних. «Ві-тю ві-дєл? Ві-тю ві-дєл?» — ніби перепрошували вони, віщуючи подальшу навалу російських окупантів (див. посилання). Серед снігу, ялівцю, бурульок і бурунів у руслі гірської річки Бурульчі, що живиться талими водами струмків, ця пташка — символ гірського Криму, найпоширеніша серед синиць, які тут мешкають225. І все це завдяки відсутності тиску з боку гаїчок і синиць чубатих, які в Криму не гніздують.

Отже, конкуренція та перенаселення — одна з причин великих переміщень птахів узимку за межі власних територій. Але, звісно, не єдина.

Але все ж таки, що там зі снігурами?

Більш-менш рівномірно розподілені у просторі кормові ресурси, а також найрізноманітніше меню та господарські навички синиць дозволяють їм гнучко обирати між домогосподарством і подорожами. Вдаючись до ближніх міграцій чи нерегулярних кочівель, такі види нишпорять Європою, рухаючись у будь-яких напрямах. А от птахи, що залежать від їжі, яку в просторі розподілено нерівномірно, часто не мають такого вибору: лишатися чи летіти.

Це, зокрема, рослиноїдні північні види, що харчуються плодами, ягодами й насінням дерев і чий добробут залежить від майбутніх урожаїв приблизно так само, як у продавців ф’ючерсів на Чиказькій товарній біржі 1950-х. Серед таких видів двійко найпомітніших і найкрасивіших зимових прибульців — снігур та омелюх (Bombycilla garrulus).

Снігур — окраса будь-якого пейзажу, улюбений мешканець вітальних листівок і похмурих хвой­них лісів, але і не тільки. Останніми десятиліттями він залюбки не лише зимує, а й гніздує в садах і парках Європи. В Україні снігур мешкає на півночі Полісся, але знайти його непросто. Однак узимку цих красивих, червоно-­чорних птахів можна побачити і у великих містах України. Люди часто бідкаються, що снігурів стало якось малувато, вони зникли з наших парків і скверів. Багато хто пов’язує це з глобальною зміною клімату. Але що це означає насправді?

Ми достеменно не знаємо, які саме снігурі прилітають до нас узимку. Найімовірніше, це північні скандинавські птахи з Норвегії, Швеції та Фінляндії. Зимові навали снігурів південніше, наприклад у Данію, прямо пов’язані з неврожаєм скандинавської горобини226. Чисельність і висотні переміщення південних птахів Іспанії, що мешкають у Піренейських горах — а ви вважали, що вони мешкають винятково серед снігів? — так само залежать від кількості місцевої горобини. З 1980-х її врожаї, наприклад, у Фінляндії постійно зрос­тають227. Для нас квітучі горобинові гаї Скандинавії означають, що більшість північних снігурів розпочнуть осінні подорожі значно пізніше і так і не долетять до України, а залишаться зимувати північніше.

Цілком імовірно, що ті птахи, яких уважні спостерігачі таки помічають щороку в Києві та околицях, — уже давно не прибульці, а наші рідні «бандерівські» снігурі, а можливо, і їхні білоруські брати, але це питання все ще не досліджене на­уковцями. От за що їм тільки гроші платять, га?

Загалом у Європі з 1980-х кількість снігурів знижується через скорочення кількості хвой­них лісів. Унаслідок цього південна межа його поширення потроху відповзає від України на північ. І хоча в деяких країнах Західної Європи снігур навіть навчився гніздувати на міських кладовищах, його важливий ворог, яструб малий, на жаль, теж зміцнив свої європейські позиції. Правда, снігур непогано почувається в горах, бо в Піренеях, Альпах та Карпатах йому ще вистачає і лісів, і поживи. Але гірські снігурі не люблять залишати свої гори, вони домосіди і до нас не залітають. Наразі в містах України шанси побачити снігура пов’язані радше зі спостережливістю та можливістю час від часу вибратися в парк чи до найближчої групи дерев ясена, насіння якого так поважає цей вид, аніж із милістю північних віхол та погодних умов.