Побачити і почути
Хто такий бердвочер? Це спеціальна людина, обвішана біноклями, оптичними трубами й довгофокусними об’єктивами, яка кожні вихідні зустрічає десь у полі, а в кожну відпустку прямує літаком до тропічного лісу? Це людина, яка впізнає в обличчя та за голосом усіх-усіх птахів і лишень мріє побачити нового «лайфера» — новий для себе вид птаха, який можна з гордістю занести до спеціальної таблички? Чи, можливо, це людина, яка бере участь у великих наукових програмах, заповнюючи своїми спостереженнями рядки анкет і великих баз даних, з яких потім науковці дізнаються про злети та падіння чисельності різних видів?
Усі ці люди, безумовно, є бердвочерами й носіями прекрасної культури споглядання та дослідження птахів. Але головне, що робить людину бердвочером, — це цікавість до птахів і здатність чи принаймні бажання бачити.
Усі люблять природу
У 2009–2010 роках у Франції вчені провели цікавий експеримент. Париж — високоурбанізоване місто, і зелених зон там небагато. Дослідники обрали 14 невеликих паризьких парків і дослідили, які квітучі рослини, метелики та птахи в них мешкали і як багато. Далі вони влаштували опитування місцевих мешканців, які регулярно відвідували парки: як високо вони оцінюють біорізноманіття, чи вистачає, на їхній погляд, у парку квітів, метеликів і птахів. Усі опитані зазначили, що квіти та птахи — це прекрасно, і вони воліли би бачити такого більше.
У наступній частині експерименту у 14 парках Парижа закипіла робота — садівники під керівництвом учених посадили багаторічні квіти, спеціальні рослини для приваблення метеликів-запилювачів, повісили домівки для птахів. Нововведення тваринам були до вподоби — біорізноманіття парків справді зросло, рослини прижилися, з’явилося більше видів метеликів і птахів. І тоді вчені знову взялися до опитування місцевих мешканців. Аж з’ясувалося, що переважна їх кількість жодних змін не помітила. Лише та група, яка в межах експерименту шляхом спеціальної реклами була поінформована про заходи, стверджувала: «Таки так! Квітів, метеликів і птахів побільшало!». Проте решта вказала, що жодних змін не відбулося239.
Це дослідження — одне з багатьох, які красномовно свідчать, що любити природу і помічати її — речі хоч і пов’язані, але трохи різні. Помандруймо з Парижа до Шеффілду (Англія), його прекрасних великих парків, ботанічних садів, пасторальної сільської місцевості, лісів і мальовничих ландшафтів — разом 945 зелених зон, які потрапили на око дослідникам. Британські вчені запропонували великій кількості англійців за допомогою айфонів і трекеру настрою позначати суб’єктивний настрій і самопочуття під час прогулянок у цих парках та зелених зонах.
Звісно, що до цього дослідники досконально вивчили рівень різноманіття в зелених місцинах, передусім кількість птахів, комах, дерев і квітів — того, що люди помічають найбільше. Виявилося, справді: настрій у людей достовірно покращився в місцях, де було більше птахів чи квітів. Але цікаво також те, що люди вказували на більше задоволення і в місцях, де вони вважали, що біорізноманіття набагато вище, хоча насправді це могло бути і не так240.
Люди, глибоко залучені в природу, і ті, що люблять і цінують її, загалом значно більше засмучуються, якщо їм здається, що різноманіття природи у якомусь місці недостатнє. Водночас люди менш обізнані радіють життю від набагато менш різноманітних ландшафтів і невеликої кількості видів птахів. Дослідження свідчать, що не просто відвідини природи, а здатність помічати красу природи й бачити біорізноманіття робить людину значно щасливішою, благополучною і сповненою сенсу та психічного добробуту241.
О, здається, я знаю відповідь на запитання, хто такі бердвочери. У певних сенсах і місцевостях, тут і зараз — це просто найщасливіші люди на Землі!
Пташина тінь
А от Роберт Вальєрес, американський військовослужбовець і ветеран першої війни у Перській затоці, у далекому 1990 році почувався яким завгодно, але не щасливим. Двадцятивосьмирічного військового інженера було важко поранено під час місії в Кувейті, і додому він повернувся, страждаючи на аневризму, постійні мігрені через поранення голови та посттравматичний стресовий розлад. Його кар’єра в армії була завершена. Роберт роками боровся з глибокою депресією та постійним хронічним болем.