- Я не люблю каверзiв. Усе, що вам було продемонстровано,- найчистiша наука... Але на вас чекають ще цiкавiшi сюрпризи. Адже я обiцяв вам дати тему для фантастичного оповiдання,- сказав Пегас.
Я оглянув кiмнату. Полицi аж пiд стелю повнi книжок Звичайний письмовий стiл. Круглий столик з двома зручними крiслами. Праворуч вiд дверей - iмiтацiя англiйського камiна. Над ним виднiлися великi залiзнi дверцята, якi, напевне, вели до широкого димоходу. Дверцята були пофарбованi в той же колiр, що й стiни.
- Трохи тiснувато... - сказав я, аби не мовчати.
- Це на перший погляд... Фердо, покажи добродiєвi спальню.
Одна з книжкових шаф крутнулась навколо осi, вiдкриваючи хiд до другої кiмнати. Стiни тут були заставленi книжками. Посерединi кiмнати стояв диван та нiчний столик.
- Для вiкон не вистачило мiсця,- пояснив Пегас.- Але електрика цiлком замiняє сонце. До того ж я тут довго нiколи не затримуюсь.
- У вас чудова колекцiя наукових праць! - зауважив я з подивом.
- Помиляєтесь. Науковi книги з мого фаху мiстяться в першiй кiмнатi. А тут - фiлософськi твори та белетристика, головним чином класики. Не хочу хвалитись, але, на мою думку, в мене тут зiбрано все краще, що створив людський мозок за весь час свого iснування.
- Дивно... Таку бiблiотеку я, одверто кажучи, не сподiвався побачити у вас, - сказав я схвально. - Вчений i одночасно любитель мистецтва... Чи не грiшите ви потай i лiтературною творчiстю?
- I так i нi, залежно вiд того, як на це глянути. Вас, мабуть, здивують мої слова, але лiтература - не моя пристрасть. Це просто матерiал, який допомагає менi в наукових дослiдженнях.
- Не розумiю...- признався я, перебiгши поглядом по корiнцях книжок з iменами Платона, Аристотеля, Шопенгауера, Шекспiра, Шiллера...
- Зрозумiєте, коли я покажу таємницю своєї лабораторiї.
- У вас тут є i лабораторiя?
Пегас посмiхнувся. Це була швидше гримаса, яка на мить змiнила його непроникне, кутасте обличчя. Ця гримаса так мiцно в'їлась менi в пам'ять, що я мiг би навiть сьогоднi намалювати її. Лукавий вiдблиск в очах, стиснутi куточки рота, а нижня губа випнута вперед. В цiй гримасi проступала погано прихована зарозумiлiсть та почуття власної вищостi. Це було застереження, якого я, на жаль, не зрозумiв вчасно.
- Будинок, де я живу, купив i перебудував для своєї численної родини архiтектор, що створив храм святого Мiкулаша. Цей будинок оповитий багатьма легендами, якi я старанно вивчив. Одна з них iрунтувалась на правдi i допомогла менi знайти чудове мiсце для лабораторiї, - ви самi незабаром у цьому переконаєтесь. Але перед тим, як туди пiти, давайте нашвидку вип'ємо по чашцi чорної кави, щоб ви не заздрили своїй нареченiй.
Гримаса вченого мене трохи занепокоїла. Хотiлося попрощатися з чудним господарем та й побiгти до Єви, але допитливiсть перемогла.
Я з цiкавiстю стежив, як доктор за допомогою невидимого служника варив каву. Самi по собi вiдчинилися дверцята шафи з посудом. Пегас узяв звiдти двi чашки, вкинув у кожну по кiлька коричневих кульок i наповнив водою. Чашки поставив на письмовий стiл, простеливши перед тим паперовi серветки. Незабаром вода в чашках закипiла.
- Дякую, Фердо! - жартiвливо сказав Пегас. - Прошу - справжня турецька кава. А тих кульок не бiйтесь, це не сурогат i не аптекарський товар. Я тiльки вкрив зернятка кави особливою речовиною з глюкози, яка роз пускається протягом трьох хвилин кипiння.
Кава прекрасно пахла i була дуже смачна. Я пив, нишком оглядаючи письмовий стiл, щоб вiдкрити його таємницю. Про те, що воду довели до кипiння невидимi iнфрачервонi променi, я зрозумiв одразу ж, але мене дивувало те, що вони водночас не впливали на дерев'яну дошку стола.
I ще менi не давало спокою запитання:
- Чи послухався б мене ваш Ферда, коли б я прийшов за вашої вiдсутностi i попросив його вiдчинити менi? Я запам'ятав усе, що ви йому говорили.
Пегас уважно подивився на мене:
- Що ж, спробуйте хоч зараз!
Я вийшов до коридора, але нiякi умовляння на адресу Ферди не допомогли, потрапити назад я вже не мiг. Нарештi менi вiдчинив Пегас.
- Як бачите, я забезпечив себе вiд цiкавих i непроханих гостей,засмiявся вiн.- Ферда пiдкоряється лише моєму голосовi. А втiм, усе це тiльки забавка. Знаєте, я таки трохи вiдлюдок, тому створив собi кiбернетичного друга. Вiн далеко надiйнiший за живого. Признаюсь, я не дуже довiряю людям... Як редакторовi технiчного журналу вам не треба пояснювати, що Ферда - не якийсь там робот з руками i ногами, а всього-на-всього кiлька тисяч метрiв дроту та безлiч реле i напiвпровiдникiв. Мiй Ферда - не новина для сучасної технiки. Вiн просто дитя нової науки, кiбернетики, над якою працює весь наш iнститут. Звiсно, Ферда може зробити далеко бiльше, нiж я вам продемонстрував. Вiн регулює температуру кiмнат, обслуговує телефон i записує розмову... А що особливо важливо - вiн володiє досконалою пам'яттю,- як ви, а можливо, навiть краще. Словом, це електронно-обчислювальна машина...
Я зробив жест, що дальшi пояснення - зайвi. Пегас зрозумiв.
- Ну, гаразд. Каву допито, тепер ходiмо до лабораторiї.
Я хотiв узяти пальто, але Пегас мене зупинив:
- Пальто вам не потрiбно. Лабораторiя пiд нами.
Динценгоферiв
коридор
- Фердо, я йду працювати! - звернувся доктор Пегас до свого невидимого служника.
- Прошу, маестро! - почулося з камiна. - Заходьте. Хоч я людина без забобонiв i не боюсь невiдомого, але цього разу по-справжньому злякався. Може, у доктора все-таки є живий помiчник, який виконує всi накази?
Не встиг я опам'ятатись, як стальнi дверцята над камiном тихо вiдчинилися. З них повiльно висунулась i спустилась на килим металева драбинка.
- Дозвольте, я пiду вперед. Хiд досить-таки незвичайний, щось нiби як до курника, - виправдувався Пегас.- Але далi буде краще.
Коли я видрався по драбинцi, доктор подав менi руку, i ми опинились у маленькiй кабiнi з кiлькома кнопками на стiнах.
- Лiфт зроблено для одного, на вiдвiдувачiв я нiколи не розраховував,сказав Пегас, натискуючи на одну з кнопок. Кабiна повiльно поповзла вниз.
- Ви - перша людина, якiй я вiдкриваю свою таємницю i показую пiдземну лабораторiю,- зауважив Пегас по паузi.- Нiхто навiть не припускає, що в цьому старенькому будиночку може iснувати щось подiбне.