— На жаль, я не цілком вас зрозумів. Що ви маєте на увазі під словом «голем»?
Пегас примружився так, ніби йому в очі потрапив дим.
— І після цього ви називаєте себе письменником-фантастом?! Цей голем — сучасна техніка, а точніше — атомна енергія. Вона вислизнула з рук людини, вона знищить свого відкривача!
— Ваш голем може з таким же успіхом опалювати будинки й заводи. Навіщо ж його знищувати? — заперечив я.
Замість відповіді Пегас вийняв з кишені годинник-цибулину.
— Я бачу, ми не домовимось. Ваш час минув. Година пройшла.
— І ви не боїтесь мене випустити? Я аж ніяк не відчуваю себе зобов’язаним зберігати вашу таємницю.
— Я не знаю, що таке страх. При здійсненні цього величного завдання він шкодив би мені! — сказав Пегас крижаним тоном. Потім несподівано обернувся і схопився за один з важелів пульта керування.
Спалахнуло якесь сліпуче світло.
Я втратив свідомість.
ЗАЧАРОВАНЕ МІСТО
Ми — найнещасніші невдахи, які будь-коли народжувались на нашій планеті. Яким прекрасним було життя Робінзона порівняно з нашим! Над його головою співали птахи; об береги його острова плюскотіло чарівне, вічно мінливе море… Слово честі, завивання урагану чи скиглення хуртовини здавалися б мені тепер казковою музикою! Звичайнісінька пилюка, прибита дощем, була б тут дорожча за найкоштовніші перли в золотому піску… Та тільки що ж — нічого цього немає… Трапилась катастрофа… Катастрофа в нескінченному крижаному Космосі…
Ні, ми не зазнали аварії. Ми — шалені вершники крилатого Пегаса, що одним стрибком перескочив Галактику і мчить невідомо куди. Ми — мандрівники, про яких людство навіть не мріяло. І зараз ніхто не знає про наш стрибок у ніщо. Коли б була хоч надія, що хтось узнає про це, бодай через століття!
Тиждень тому не витримав Манго — найстійкіший з членів екіпажу. Він обчислив траєкторію нашого польоту і дійшов до фантастичного висновку: десятикратна швидкість світла! Не довіряючи власним очам, він кілька разів перевіряв електронно-обчислювальну машину, але помилки не було.
— Я збожеволів… Звичайно, я збожеволів… — сказав він підупалим голосом. — Така швидкість неможлива взагалі!
Ми заспокоювали нещасного Манго, як могли.
— Африка! Краю мій рідний! — закричав він раптом, показуючи на туманність, що скидалась формою на Африку. А потім вбачав Африку в кожній туманності, мимо якої ми пролітали, нарешті в кожному скупченні зірок. Тепер він марить. Його вигуки збурюють мої спогади. Не можу зосередитись; не знаю, чи варто взагалі продовжувати… Але як же інакше я знайду оту трагічну помилку?
Манго заснув. Користуючись хвилиною тиші, я повертаюсь думкою на Землю, в підземну лабораторію Пегаса.
Що там відбувалось?.. Пегас мене оглушив?.. Ну, а далі…
Поступово пригадую все.
Я повільно приходив до свідомості… Пам’ятаю, всім тілом перебігали гарячі хвилі; шалено стукало серце, а я ніяк не міг збагнути, де опинився. Чому лежу горілиць на підлозі? І чому тут так темно?… Чи, може, я осліп?..
Підлога нестерпно холодна, а десь там у полях невгамовно щебечуть горобці та сюрчить цілий оркестр коників.
Обмацую все довкола себе. Голова така важка, як бетон підо мною.
— Гей, хто-небудь є тут? — насилу видавив я. Але ж це не мій голос!.. І звідки це глухе відлуння?
Проклятущі коники начебто затихли на мить.
Намагаюся підвестись, але зробити це дуже важко. Мені здається, що я засуваю голову в розжарену піч.
Ледве зігнув ноги, зачепив якусь скриньку. З неї вихопився конус проміння, яке невисоко наді мною намалювало блідо-зелену пляму. І знову чую нез’ясовне відлуння, що продиралось крізь обтяжливу, хворобливу імлу. Конус світла перетворився на мить у кратер вулкана…
А голова болить так нестерпно…
Де ж я? І чому тут лежу?
Коники та горобці пострибали кудись, їх монотонні пісні долітають здалеку. Не бачу нічого, крім ліхтарика з цівкою тьмяного світла.
Голова даремно наказує рукам оволодіти ліхтариком, єдиною ознакою реальності оточуючого.
Ні, це не сон, це дійсність, я вже переконуюсь у цьому, — міцно стискаю пальцями ліхтарик. Він засліплює мене, але я не зводжу з нього очей.
Кров стукає у скронях. Насилу обертаю ліхтарик. Очі з великим зусиллям сприймають тремтячі образи.
Стіл з цілим рядом екранів…
Де ж я бачив оцей стіл?.. Ага, вже знаю — в Пегаса! Я в підземному лігві Пегаса…