Нас охопив жах. А мене до всього мучило ще й відчуття власної вини. Я намагався пригадати, що я поклав у отой проклятий портфель?!
І раптом закричав нестямно:
— В портфелі записка. Я знайшов помилку в наших розрахунках! Знаю: йшлося про щось дуже нескладне, майже елементарне… Будь навіки проклятий, Пегасе, за те, що ти потьмарив мою пам’ять!
Вибух мого розпачу змусив отямитись Орлова та Манго. Саме вони й порадили мені писати щоденник, аби я міг відновити пам’ять.
… Коли це я брав щоденник? Уже не пам’ятаю. Ми працюємо інтенсивно, напружено, — адже тут ще ніколи не бувала людина, сюди не зазирнеш і телескопом.
Пропливли фантастичні строкаті туманності та згаслі зорі; біля одного з невідомих сонць до нас наблизилась маленька цікава комета з пишним хвостом. Всесвіт лишається таким же величним і урочистим, тільки ми його вже не боїмось. Перед нами блиснув крихітний промінчик надії.
Сьогодні вранці — ми й досі живемо за земним часом — Манго збудив нас на дві години раніше ніж треба. Коли я спросонку побачив його сяюче обличчя, в мене тьохнуло серце: мабуть, Манто знайшов можливість повернутися на Землю. Тільки ні, йшлося про інше.
— Друзі, швидше, швидше! — тягнув він нас до екрана астротелевізора.
Затамувавши подих, ми дивились на чудовий образ. У рваному отворі посеред непоказної червонуватої туманності з’явився обертальний центр нашої зоряної системи. Це було розжарене серце Галактики, навіки сховане від людських очей, — розжарене ядро, навколо якого обертаються мільярди зірок разом з нашим животворним Сонцем.
Як шкода, як невимовно шкода, що запону однієї з найголовніших таємниць Всесвіту змогли зірвати тільки ми, бранці безмежності. Кольорові знімки центру Галактики ми вже надіслали на Землю, але чи долетять вони туди хоч коли-небудь? Чи перехоплять їх наші вчені?
Будь назавжди прославлений, центр Галактики! Саме він допоміг прокинутись і останній паралізованій клітині мого мозку. Я знайшов помилку: надмірна концентрація антиречовини в одній точці викликає невідомі досі сили взаємодії з центром тяжіння всієї зоряної системи. Я це передбачав ще тоді, на Землі. Нашвидкуруч записав розрахунки на зворотному боці фотографії… та й забув про все на світі.
Кілька батарей з антиречовиною ми знищили в міжзоряному просторі. Всі інші рівномірно розташували в антигравіплані поза критичними межами взаємодії. Як мало зроблено — а результат колосальний! Наш корабель уже скоряється!
«Бумеранг» повертається додому. Єдине, що нас хвилює, це думка про час за теорією відносності. Скільки днів, років чи століть минуло на Землі? Чи знайдемо ми вдома своїх рідних? Чи не зустріне мене Прага, як чужоземця?
Хай буде як буде, але нас таки привітають люди, справжні люди, без яких уся велич Всесвіту — мертва.
Хай же пульсує і дихає Всесвіт! Щасти вам, співаючі туманності!
«Бумеранг» повертається додому!
«Бумеранг» повертається…
