Увесь час, поки комісія працювала, Галя стояла біля одвірка, не вимовивши слова. Лише коли парубка відпустили в садок погуляти й стали розпитувати про його поведінку, Галя виступила наперед і, стримуючи гнів, чемно запитала в Ірини Олексіївни:
— То як ми будемо? І далі Мусія ділитимемо пополам?
Іванова почервоніла і, певне, теж розгнівалася, але промовчала. Проте Галя розвивала свою думку:
— Раз ви — Віталикова мати, то переходьте в клуню жити.
Комісія запитально подивилася на Мусія. Той піднявся з мішка, наповненого половою, і лагідно пояснив дружині:
— Тобі ж баби розказували, що в місті когось оживили. Так це саме нашого сина. І саме оця докторка, — шанобливо вклонився Івановій.
Да-а. Деньок сьогодні грозовий, але й везучий: зранку нашкребли на сідалах півдесятка яєць, до крамниці завезли свіжого хліба й кільку в томаті, а тут ось і лікарі заявилися. Тепер можна й Галі відвертіше про хлопця розповісти — як дійде до непритомності, то медицина в дворі.
— Я інститутів не кінчала, але стара вже та й непорочній Магдалині не пара, так що знаю, як життя на світ божий благословляється. І дурити мене нічого. Гріх! Не заслужила я ваших глузів. Усеньке життя працюю і не дозволю над собою збиткуватися. Ідіть ви всі до дідька лисого! Бо сусідів покличу і родичів — бач, знайшли собі забавку! Думаєте, як двадцять років мене в чорному тумані водили, то й далі так буде? А зась! — і ні сльозинки в очах, тільки полум’я. Сильна жінка Галя. Психолог із молоточком підійшов, хотів, видно, сказати щось заспокійливе, та лише знаряддя праці позбувся: пополам ручку переломила і під ноги кинула. Да-а… До Галиного тину літаюча тарілка не пришвартується… Такій не потрібен прогрес, їй поросяток із сосок поїти, коліна в росі на грядці забрьохувати, як за часів княгині Ольги. А була ж найрозумнішою і найгарнішою на селі… Ич, яке язикате під старість стає. Добре, що хоч Іванова не ображається, усе розуміє. Психолог порився у портфелі, таблетку дістав, Галі пропонує.
— Я зроду не пила вашої отрути, і зараз вона мені ні до чого. Чи вам хочеться мене хворою та дурною зробити, аби занапастити, а все, мозолями нажите, щоб вам дісталося і чоловіка щоб даром?..
Мусій помахав рукою — знаки подавав, так, що Галя не помітила. Мовляв, ідіть, сам лікуватиму. Бачите ж, що з неї прогрес стікає, як з качки вода, не пристає прогрес. Ну нічого, міркує Мусій, щодня втовкмачуватиму, що наука — це сила, рушій і порятунок. Повірить. І в воскресіння повірить. І збагне своє щастя, ще й пісні співатиме на Віталиковому весіллі.
Як пішли гості, супроводжені до воріт лише котом, Галя, — сказано ж, наймудріша жінка на весь куток, — не плакала, а сиділа мовчки на ослоні, рушник розправляла і знову скручувала, мов паламар старовинну «бомагу».
— Ти хоч при людях не кажи про воскресіння… — не витримала, схлипнула, — бо весь рід посміховиськом стане, мало ганьби, що прижив хлопця на стороні…
Галя відсунула рушник, взяла друшляк і висипала незаймані ягоди горобцям, які тільки цього й чекали.
— Жорстока твоя любася, хоч і вчена. Такого хлопця кинути… Він дуже на Віталика схожий, і добрий, сердечний. Я сирітку хотіла взяти, та боюся, що вже не встигну до пуття довести. То нехай твій у нас осідає, хоч подвір’я не буде порожнім — при комусь же доведеться старість доживати, а цей, може, хоч не вижене. Бо сам уже гнаний… Видно, заважав чимось твоїй кралі, чи в квартирі міській стало тісно. Це ж треба — дорослого сина за двері випхнути!..
Мусій подумав, що при такому припливі ніжності найкращими ліками для Галі буде увага до неї. Тільки що б його таке зробити? Погладити по голові? Ні. Скаже або подумає, що й свиню так за вухами чухаю. Може, на коліна стати, поки ніхто не бачить? Заради сина… Заради того, щоб повернути йому рідну матір… Скільки вже вистраждано… І своя ж кров… Ну, не зовсім своя, але ж схожий на Віталика… І здібний — дві шістки батькові начепив! Ех, відстає наше серце від розуму!.. Раніше, старі розказують, як було? Оголосять у єпархії чудо, і з усіх усюд православні індиків несуть, овець женуть, каліки повзуть, пани в каретах їдуть, аби доторкнутися до оновленої ікони, — кому живіт підлікувати, кому душу заспокоїти. А тепер? Такі розумні стали, що вже ні в що не вірять. Зазнайства та критиканства хоч відбавляй. Ну, Галя не від зазнайства сліпа — ця від звички стандарно мислити, усіх чоловіків, навіть свого, у смертних гріхах до старості бачити. Сказано, найвродливіша була на весь куток. Не один намагався вщипнути, коли Мусій куняв. От і зневірилася у доброчесності. Доведеться-таки на коліна ставати.