ЧИСТИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ
Примружений погляд Верхуші натрапляє на двері без таблички — ніхто не відповідає за техніку безпеки, немає навіть заклику вимкнути силову напругу, газ і воду, виходячи з лабораторії. «От відьмочки! Варто бодай тиждень не заглянути, як щось та по-своєму утнуть».
Верхуша грізно вступає до лабораторії, навмисне грюкаючи дверима. Але звук той тоне у пекельному шумі, що завис у кімнаті, заполонив усі її шпаринки і куточки. Нащо вже слабкі професорові вуха, а й у них лопотять барабанні перетинки. Лаяти когось — абсурд. Тут хіба що кулака показати. І Верхуша шукає очима, на кого б насваритися. В кімнаті — ані душі. Лише посередині в боксі для роботи з отруйними речовинами сидить хтось, рукою махає, ніби підкликаючи професора. Це не просто нахабство, а й безпрецедентне порушення правил безпеки! Працювати самому в лабораторії взагалі не можна, а залазити в бокс, у цю герметичну коробку, неприпустимо. Там же зберігають сильнодіючі препарати! А бувають такі речовини… Он недавно на овочевій базі люди потруїлися. А чому? Послали з одного інституту інженерів та лаборантів капусту чистити. А в когось день народження саме. Захопили з собою гідролізного очищеного. Пізніше експертиза встановила, що в тій колбі колись зберігалася хлорна сполука, про яку і кат мріє. І хоч мили колбу перед тим, як спирту налити, та досить було якогось міліграма, щоб шістьох молодих і дужих до предків відправити, а директора інституту зробити кандидатом у вахтери.
Верхуша постукав черевиком у бокс і грізно насварився пальцем. Потім обійшов капсулу з усіх боків, поторсав гайки — закручені на совість, без ключа не обійтися. Десь угорі люк був… Тоді, коли курочок патрали, був точно.
— Ей, за яку провину вас сюди законопатили? — силкувався перекричати децибели професор, але голос його одразу танув, людина ж у боксі махала рукою.
— Чого залізли? Я не можу відкрити. Виходьте самі, і негайно. Лаятись у коридорі буду… — Щоб експериментатор правильно сприйняв наказ, Верхуша крейдою написав на дошці: «Чекаю за дверима», ще й череп намалював.
Ніхто не зреагував. Лише механічні пера ліниво викреслювали криві лінії на паперових доріжках. Кілька приладів насмішкувато моргали жовтогарячими знаками. На одному з них стрибали, немов ціни в перекупок, цифри: 36,7 — 38,9 — 36,8. Верхуша глянув на яскраві великі літери пояснювального тексту під літерами: «Температура в градусах Цельсія». Другий прилад фіксував тиск крові, «Це, певне, робоче місце світилки Марії, — здогадався професор. — Тільки чого вона у сейф залізла? Не цінить свого життя, бо певна, що має років шістдесят у запасі. Ех, молодість! І чого вона мене вітає, наче дружка? Треба сказати Ярисі, щоб чоловіків у штат набирала, а то — хокейна жіноча команда. Тут не те, що з дідом заграватимеш, тут… Ще й гайки так закручують, що й різьба зірветься. Треба сказати… Ярися все може. Золото — не жінка. Ось, шановний ректоре, і заміна моя надійна на випадок полірованого граніту. А поки що років з п’ять ще покерую. Може, не всім моє керівництво до смаку, але це вже як комплексний обід — хоч їж, хоч виплюнь, а вже заплачено. Кхе. Оце б за женьшень узятись. Он японське сімейство Маміє — усі довгожителі! Бо й корінь життя, і лимонник, і кедр, морська капуста, краби з рисом — японська кухня дуже унікальна. А взагалі потрібен чистий експеримент, коли довголіття вивчаєш. Ти тут собаку чи курку на дієті тримаєш, всякі вітаміни їй, а вона на місяць загавкає або з півнем поцапається — і виробиться такий гормон, що ефект усієї дієти перекриє, і зістариться тварина за добу, як за рік. Так і в людей буває, що від одного слова чоловік за ніч посивіє. Спробуй, поясни, що таке довголіття».
— Кому кажу, вилазьте! — Верхуша постукав черевиком по боксу і не встиг відійти, як світилка Марія вже стояла перед ним. «Здорово стрибає, — подумав він. — Сказано — молоде. Якби їм і досвід такий, як спритність. А то — технік, а не розуміє, що бувають страшні отрути. Певне ж, і не поцікавилася, що в цьому боксі зберігалося, коли ще курячу тематику розробляли…» — Я категорично забороняю вам туди лазити! — Ці слова Верхуша прокричав прямо у Маріїне вухо й, оскільки не сподівався почути відповідь серед цього шуму, то натискав їй на плече, виштовхуючи в коридор. Марія наїжачилась, але відступала здивована, боячись суперечити старому.