— Побудь ще трохи. Розумієш, ти одна з тих, за ким я зовсім віднедавна приглядаю.
Це мало б прозвучати лиховісно (так воно і є, зрештою), та він усе ще посміхається навздогін до свого сміху, його погляд жвавий, і якщо він і справді якийсь Збоченець Честер,[5] то гарно приховує це. Як це роблять найвправніші з них, припускає вона. Заходь у мою хатинку, сказав павук до мухи.[6]
— У мене є теорія щодо вас, міс Ґвенді Пітерсон. Сформована, як і всі найкращі теорії, після ретельних спостережень. Хочете почути її?
— Мабуть, так.
— Я помітив, що ти трішки повненька.
Напевно, він бачить, як вона напружилась від цих слів, бо здіймає руку і хитає головою, ніби кажучи «не так швидко».
— Можливо, ти навіть вважаєш себе товстою, бо ж дівчата й жінки в нашій країні мають дивні думки щодо свого вигляду. ЗМІ… Ти знаєш, що значить «ЗМІ»?
— Авжеж. Газети, телевізор, «Тайм» і «Ньюзвік».
— Саме так. Отже. ЗМІ кажуть: «Дівчата, жінки, ви можете стати ким забажаєте в цьому чудесному новому світі рівності, за умови, що, випроставшись, можете бачити кінчики пальців своїх ніг».
«Він точно спостерігав за мною, — думає Ґвенді, — я ж бо роблю це щодня, діставшись до вершини».
Вона шаріється. Не може нічого вдіяти з цим, але барва — лише ззовні. Усередині ж у ній вирує виклик. Це саме те, що змусило її поставити на перше місце пробіжку сходами. Це і Френкі Стоун.
— Моя теорія полягає в тому, що хтось дражнив тебе через твою вагу, або через те, як ти виглядаєш, або і те, й інше, і ти вирішила показати їм. Близько? Може, не точно в яблучко, зате ж у мішень влучив?
Може, тому, що це незнайомець, їй напрочуд легко було розповісти йому те, у чому не зізнавалася ще жодному з батьків. Чи, може, це через його сині очі, допитливі й цікаві, але без злостивості в них — принаймні такої, яку можна помітити.
— Один хлопець у школі, Френкі Стоун, почав називати мене Ґуд’їр. Ну знаєте, як…
— Як дирижабль. Так, я знаю дирижаблі «Ґуд’їр».
— Ага. Френкі — смердючка.
Вона вже думає розповісти чоловіку про те, як Френкі набундючено походжає по майданчику, приказуючи: «Френкі Стоун — крутий пацан! Хуєм розбиває жбан!», але вирішує не робити цього.
— Інші хлопці також почали називати мене так, а потім і кілька дівчат підхопили. Не мої подруги, інші. Це було в шостому класі. Наступного місяця починається середня школа, і… ну…
— Ти вирішила, що не дозволиш цьому прізвиську переслідувати тебе там, — каже містер Річард Ферріс. — Розумію. А ще, між іншим, ти підростеш.
Він оглядає її згори донизу, але так, що їй від того геть не моторошно. Якось радше по-науковому.
— Гадаю, ти вимахаєш десь до п’яти футів і десяти-одинадцяти дюймів,[7] поки виростеш. Будеш висока, як для дівчини.
— Уже почала, — каже Ґвенді, — але не хочу чекати до того часу.
— Усе майже так, як я й думав, — каже Ферріс. — Не чекай, не сцикай і не ний, бери й роби. Атакуй у лоб. Це варте захоплення. Саме тому я й хотів познайомитись.
— Було приємно побалакати з вами, містере Ферріс, але мушу йти.
— Ні. Тобі треба ще побути тут.
Він більше не всміхається. Його обличчя суворе, а сині очі ніби посіріли. Капелюх відкидає тонку смужку тіні на його чоло, ніби татуювання.
— У мене для тебе дещо є. Подарунок. Бо ти особлива.
— Я не беру нічого від незнайомців, — каже Ґвенді.
Зараз їй уже трошки лячно. Може, навіть більше, ніж трошки.
— Імена — це ще не знайомство, тут я з тобою згоден. Але ж ми не незнайомці: ти і я. Я знаю тебе і знаю, що річ, яка є в мене, була зроблена для когось такого, як ти. Для того, хто молодий і міцно стоїть на ногах. Я відчув тебе, Ґвенді, ще задовго до того, як побачив. І ось ти прийшла, — він тягнеться до краю лавки і плескає по ньому. — Ходи, сядь біля мене.
Ґвенді підходить до лавки, почуваючись, ніби дівчинка у сні.
— Ви… містере Ферріс, ви хочете скривдити мене?
Він усміхається.
— Схопити тебе? Затягнути в кущі і, можливо, зробити з тобою якусь гидоту?
Він вказує пальцем через доріжку і на сорок з чимось футів далі по ній. Там, на гірках, гойдалках і рукоходах бавляться дві-три дюжини дітлахів у футболках касл-рокського денного табору, а за ними наглядають четверо вихователів.
— Не думаю, що в мене щось вийде, а ти? Та й до того ж маленькі дівчатка не цікавлять мене в сексуальному плані. Як правило, вони взагалі мене не цікавлять, але, як я вже й казав — чи принаймні натякнув, — ти інакша. А зараз сідай.
5
Chester the Molester — персонаж однойменної серії коміксів з журналу «Hustler» про пригоди Честера, який чіпляється до дівчаток і молодих жінок.