Коли мама каже, що хоче поїхати зрання в неділю (мають відбутися збори Жіночої благодійної спілки,[14] а місіс Пітерсон цьогоріч править там за скарбника), Ґвенді заспокоюється. Після приїзду вона перевдягається у старі джинси і йде на заднє подвір’я. Деякий час гойдається на гойдалці, потім удає, наче впустила щось, і стає на одне коліно, ніби шукаючи його. Те, що вона насправді шукає, — це брезентова торбина. Та лежить на своєму місці… але цього не достатньо. Ґвенді крадькома сягає між двох сплетених коренів і обмацує пульт. Одна з кнопок знаходиться прямісінько під першими двома пальцями — вона відчуває її опуклу форму — і швидко відсмикує руку, ніби торкнувшись розжареної конфорки. Усе ж їй уже легше. Принаймні доки на неї не падає тінь.
— Хочеш, покатаю тебе, люба? — питає тато.
— Ні, — каже вона, встаючи й обтрушуючи коліна. — Я вже завелика для цього. Мабуть, піду в дім, подивлюся телевізор.
Він обіймає Ґвенді, підштовхує окуляри їй на носі, тоді куйовдить пальцями біляве волосся, розплутуючи кілька вузликів.
— Ти стаєш така велика, — каже він. — Але назавжди залишишся моєю маленькою дівчинкою. Правда ж, Ґвенні?
— Ще б пак, татусику, — відповідає вона і рушає в дім.
Перш ніж увімкнути телевізор, вона виглядає у двір з вікна над раковиною (для цього їй більше не треба спинатися навшпиньки). Дивиться, як тато штовхає гойдалку. Чекає, чи не стане він часом на коліна, може, з цікавості, що вона там шукала. Чи бачила. Коли натомість він розвертається і прямує до гаража, Ґвенді йде до вітальні, вмикає «Соул трейн»[15] і танцює під музику Марвіна Ґея.[16]
3
У понеділок, коли вона повертається з пробіжки по Сходах самогубців, важіль біля червоної кнопки видає маленьку шоколадну кицьку. Вона смикає за інший важіль, особливо нічого не очікуючи, але слот відкривається, виїжджає підставка, на якій лежить срібний долар 1891 року, без щонайменших слідів чи подряпин з обох боків: це одна з тих монет, які, як вона дізнається згодом, не бували в обігу. Ґвенді хукає на неї, профіль Анни Вілліс Вільямс запріває, тоді знову до блиску відтирає об сорочку давно померлу шляхетну філадельфійську жінку. Тепер у неї є два срібних долари, і якщо містер Ферріс мав рацію щодо їх вартості, цих грошей уже майже достатньо на рік навчання в Університеті Мейну. Як же чудово, що до коледжу ще стільки років, бо ж як дванадцятирічна дитина продасть такі цінні монети? Лишень подумай про питання, які виникнуть через них!
«Лишень подумай про питання, які виникнуть через пульт!»
Вона знову торкається до кнопок, одну по одній, уникаючи жахливої чорної, але цього разу затримуючись на червоній, усе обводячи й обводячи її кінчиком пальця, відчуваючи химерну суміш тривоги та чуттєвого задоволення. Зрештою вона повертає пульт у торбину, ховає її та їде на велосипеді до Олів. Вони готують полуничні турновери під пильним наглядом Олівиної мами, тоді йдуть нагору знову послухати платівки. Відчиняються двері, і входить мама Олів, але не для того, щоб сказати їм зменшити гучність, як очікували дівчата. Ні, вона також хоче потанцювати. Це весело. Вони втрьох витанцьовують і сміються, мов навіжені, а коли Ґвенді повертається додому, вона з’їдає велику вечерю.
Щоправда, без добавки.
4
Касл-рокська середня школа виявляється непоганою. Ґвенді зустрічає своїх старих друзів і заводить нових. Вона помічає, що на неї задивляються хлопці, і це о’кей, адже жоден із них не Френкі Стоун, і ніхто не називає її Ґуд’їром. Завдяки Сходам самогубців це прізвисько відстало від неї.
У жовтні, на свій день народження, вона отримує плакат з Робі Бенсоном, невеличкий телевізор у кімнату (Боже, яка радість) і уроки того, як правильно самій міняти постіль (невесело, але й непогано). Вона записується в команди з сокеру та бігу, де швидко досягає видатних успіхів.
Шоколадки не закінчуються, ще жодного разу не було двох однакових, деталізація завжди приголомшлива. Кожен тиждень-другий трапляється ще й срібний долар, завжди датований 1891 роком. Її пальці все довше й довше затримуються на червоній кнопці, й інколи вона чує, як шепоче сама до себе: «Що тільки захочеш, що тільки захочеш».
16
Марвін Ґей (1939 — 1984) — славнозвісний американський соул та ритм-енд-блюз виконавець.