І все ж таки, навіщо його покликав отець Феодор?..
Повернутися з-за кордону Григорій мав ще тиждень тому, однак у дорозі через пургу надовго застряг у якийсь безвісній, Богом позабутій дірі. Вимушене неробство стомило його гірше, ніж найважча фізична робота. Діставшись нарешті до своєї маленької кімнатки на території Академії, Григорій заходився розпаковувати речі, найбільше мріючи роздягнутися й завалитися спати, тому що завтра з самого ранку збирався відвідати родину: дуже вже нудьгував по доньках! Та й подарунки закордонні їм треба було віддати, а дружині – піднакопичені грошики. А ще дні через три планував зробити собі приємність, якої мимовільно був позбавлений у дорозі: повернутися назад в Академію й засісти за дослідження…
Зненацька у двері постукали.
– Хто там? – запитав Григорій не занадто люб'язно.
– Пане, ви тут?.. – донісся з коридору невпевнений голос Тихона.
– Дурень! Де ж мені ще бути, коли я з кімнати відповідаю?!
Тоді він і згадав отця Феодора, який серед людських пороків чи не найбільше ненавидів саме тупість…
Дійсно, згадав – але дотепер не міг зрозуміти, було це чистою випадковістю або ж він уже тоді нутром відчув, що у старого ченця з'явилася до нього якась надзвичайно важлива справа?..
– Отож я й дивлюся, що пан за всіма прикметами неначебто вдома, – пробубонів Тихін, переминаючись на порозі.
– Добре вже, говори, чого тобі? А то краще пішов би відпочити. Ніч надворі, а ти, мабуть, не менше від мене в дорозі вимотався, а?
– Відпочити б справді не завадило, от тільки…
Слуга чомусь зам'явся.
– Що там сталося? – запитав Григорій доволі сухо: саме такий тон незмінно протвережував Тихона, змушував підтягнутися й зібратися з думками. От і тепер слуга відрапортував майже чітко:
– Правда ваша, пане, ледве на ногах стою! Тутечки на вас термінове послання, виявляється, вже другий день чекає.
– Другий день!!! – сплеснув руками Григорій. Ех, пурга, пурга, що ж ти накоїла!..
– Казали на словах, що необхідно передати терміново, а вас і не було, самі знаєте… От я й прибіг. Думаю, напевно там новина яка найважливіша.
– Ну, давай уже скоріше, зараз розберемося, – простягнув руку Григорій. Тихін вручив йому спочатку цілу купу паперів, що нагромадилися за час їхньої відсутності, а зверху поклав те саме термінове послання й запитав непевно:
– То я піду чи як?
– Облиш, побудь тут. Мало що за новини ти приніс, може, одразу знову в дорогу збиратися треба буде.
І як у воду дивився: у посланні з Олександро-Невської лаври повідомлялося, що отець Феодор серйозно хворий, тому терміново викликає Григорія до себе для передачі якихось відомостей надзвичайного значення. «Благаю, приїдь скоріше!» – так закінчувався короткий, але виразний лист. Мрії про зустріч із доньками й про роботу, що нещодавно долали його, миттєво вилетіли з голови. Григорій зненацька впіймав себе на думці, що за останній рік, здається, так жодного разу й не відвідав старого ченця. Що з ним трапилося, цікаво? І які відомості він хоче передати?..
Втім, гадати не мало сенсу. Григорій лише зітхнув і уривчасто кинув Тихонові:
– Збирайся. Щоб через півгодини був готовий.
– Так ніч же надворі!..
– Знаю без тебе, що ніч. Але справа не терпить зволікання.
– А куди поїдемо, пане?
По голосу відчувалося, що Тихона таке рішення хоч і засмутило, однак аніскілечки не здивувало. Хто-хто, а Тихін знав характер свого пана: треба – отже, треба, і без зайвих розпитувань!
Не вдаючись у подробиці, Григорій уточнив коротко:
– В Олександро-Невську лавру. Я от тільки пошту переберу, одразу ж і поїдемо. Тож не барися… Іди коней запрягати.
Кожне слово отця Феодора для Григорія означало дуже багато чого. Ще б пак, адже колись давно саме цей чернець урятував і його самого, тоді ще немовля, і його батька від страшної смерті на лютому морозі. А коли батько-опалювач помер – узявся за виховання сирітки разом з тіточкою Гафією. Тому все, чого Григорій уже досягнув сьогодні й чого ще може досягти в майбутньому, можна сміливо віднести до заслуг цього похмурого, схожого на ведмідя чоловіка.
Ще хлоп'ям Григорій ходив за ним, немов хвостик. З допитливим сиріткою «гроза монастиря» був незмінно привітний і ласкавий. Терпляче відповідав на численні запитання хлопчати. Навчав грамоті, мовам, мистецтву вести бесіду й багато чому іншому – можна сказати, усьому, що сам умів і знав. А знав і вмів отець Феодор багато чого…