– Є!..
У декілька стрибків переможниця досягла заповітної висотки й, застромивши в землю черешок саморобного прапора, радісно заволала:
– Хлопці, ми виграли! А-а-а!!! А-а-а!..
«Васали» відповіли дружними захопленими вигуками. Не гаючи часу, дівчисько кинулося до здорованя, що саме виповзав рачки з пекучих заростей, і наказала:
– Ану ж бо, Кунце, подавай сюди наш виграш!
Хлопчисько сів на землю, його права рука поповзла до коміра сорочки, однак зненацька завмерла на півдорозі.
– Я кому кажу?! – суворо гримнула Фіке.
Здоровань озирнувся на ватагу супротивників, що вже встигли підійти зовсім близько, оцінив нерівність сил, поліз-таки за пазуху і з розпачливим сопінням віддав переможниці коробочку з марципанами.
– Отак краще! – схвалила його покірливість розпатлана дівчинка і звернулася до «васалів»: – Хлопці, налітайте!..
Двічі повторювати не довелося: задоволені хлопчики вмить розхапали частування.
– Агов, Кунце! Ми більше не станемо битися на твоєму боці, бо ти завжди програєш Фіке, – розчаруванню його товаришів не було меж. Махаючи руками й трясучи головами, хлопці попленталися геть.
– Отак завжди, – пробурчав здоровань – син кондитера, наздоганяючи інших і намагаючись не дивитися на переможців, які поспіхом доїдали чесно відвойовані солодощі.
Христиан-Август Анхальт-Цербстський, що спостерігав з вікна напіврозваленого замку за перипетіями «бою на пагорбі», опустив праву руку, досі приставлену козирком до чола, тужливо зітхнув і вкотре вже подумав: «Ех, чому це жваве дівчисько не народилося хлопчиськом?!»
Справді, доля зіграла зі збіднілим принцом злий жарт, коли його люба дружинонька – принцеса Йоганна-Єлизавета Ґолштин-Ґотторпська народила чудове немовля, просто навіть дивовижне… хоча й цієї дурнуватої жіночої статі!!! Дійсно, чому б Софії-Фредеріці-Августі не народитися здоровим міцним хлоп'ям?! Чому життя настільки несправедливе?!
Що ж виросте з цього шибайголови у спідниці?..
– Фігхен, вам пора на заняття! Пан Реліґ вже прийшов і очікує.
Назустріч Фіке, яка тільки що розпрощалася з гамірливою зграйкою задоволених марципановим частуванням «васалів» і бігла до замку, вийшла статечна гувернантка Евеліна Бабетта Кардель. Ніщо не натякало на невдоволення мадемуазель, однак побачивши, в якому жахливому вигляді вертається з прогулянки вихованка, француженка просто вибухнула:
– Фігхен, та ви тільки погляньте на себе в дзеркало!!! Знаєте, на кого ви зараз схожі?! На опудало з городу мого дідуся – от на кого!!! Вам треба негайно опорядитеся!.. В усякому разі, перевдягніть сукню.
– Неодмінно, мадемуазель Кардель!
І невгамовна Фіке помчала коридором, не звертаючи ніякої уваги на схвильовані слова гувернантки:
– Не біжіть, ФігХен, адже ви можете спітніти…
Коли Евеліна Бабетта дійшла до своєї кімнати, там на неї вже чекала Софія в сухій сукні. Гувернантка зачесала й заплела довге волосся вихованки в тугі коси, потім заколола їх срібною шпилькою, подарованою однією з численних тіточок.
– Мадемуазель Кардель, а навіщо мені займатися музикою? Мені воно зовсім не подобається…
– Так потрібно, ФігХен!
– А танцями?
– Будь-яка шляхетна дівиця повинна вміти танцювати!
– Однак нас зовсім не запрошують на бали або на прийоми, навіть коли я гостюю у бабусі в Гамбурзі!
– Це нічого не означає, Фіґхен. Колись запросять…
– А коли?!
– Ви ще занадто молоді, щоб…
– Навіщо все це?! – зненацька розлютилася Фіке. – Навіщо читати книжки, вивчати історію?!
– Мадемуазель ФігХен, негайно припиніть вередувати! Ви незабаром виростете, все це робиться заради вашого ж майбутнього. Через п'ять-шість років вас видадуть заміж, імениті родичі стануть запрошувати вас у гості!
– Ага-а-а, отже, років через п'ять-шість?! – принцеса зраділа, що нарешті впіймала гувернантку на слові.
– Вміння танцювати згодиться на балу або на маскараді, а читання розумних книг обов'язково знадобиться для підтримки вільної бесіди на будь-яку тему, – відкарбувала мадемуазель Кардель, невдоволена власною необачністю. – Тож не лінуйтеся, мерщій ідіть на заняття!..
Показавши наставниці язика, Фіке побігла займатися нелюбою, однак дуже необхідною музикою. Надалі вона незмінно дотримувалася залізного правила, привитого ще в дитинстві: якщо щось потрібно для досягнення успіху – роби, хоч і не подобається!..
Кіль, німецькі землі, 1737 рік
– Гер Петер, негайно зосередьтесь! Учора ви прекрасно розв'язували подібні завдання – що ж сталося з вами сьогодні?!