– Боже, тільки цього не вистачало!!!
Пригнічений думкою про таку загрозливу прикмету, канцлер буквально влетів у Малий кабінет, поставши перед Єлизаветою Петрівною дещо ошелешеним.
– О-о-о, нарешті, мій люб'язний! Вітаю, Олексію Петровичу, ласкаво прошу.
Тон государині був досить привітним. Відчувалося, що вона перебуває в надзвичайно піднесеному стані духу. Ніщо не віщувало бурі, як побоювався Бестужев-Рюмін.
Але чому все ж таки в Малому кабінеті?..
Доки канцлер губився у здогадах, імператриця перебирала кореспонденцію, спритно розкриваючи невеликим ножиком згортки, викладала їхній вміст на невеликий столик з цінної деревини, вже потім ламала кольорові печатки доданих грамот і читала їх. Олексій Петрович придивився уважніше: на столі були розкладені мініатюрні портрети в золочених рамочках, прикрашених перлами й дорогоцінними або напівкоштовними каменями. Розкривши всі пакети, государиня заходилася перебирати портрети й уважно вдивлятися в риси молодих жінок.
От воно що!.. «Ярмарок наречених»… А-а-а!
Бестужев-Рюмін подумки похвалив себе: що ж, він уже вибрав наречену «чортенятку» (так він подумки називав Великого князя Петра Федоровича, у недалекому минулому – Карла-Петера-Ульріха Ґолштин-Ґотторпського), навіть заставу одержати встиг! Маріанна – дивовижна партія для майбутнього російського імператора, заразом даний шлюб обіцяв непогані бариші від «вдячних сватів» самому Бестужеву-Рюміну.
Не враховуючи ще й можливості здійснити деякі інші плани…
– Олексію Петровичу, нумо доповідай мені, як поводився Петрушенька весь цей тиждень? – не відриваючись від портретів, промурмотіла Єлизавета Петрівна. Питання опустило Бестужева-Рюміна з небесної височини позахмарних мрій на грішну землю. Він одразу завозився, нервово перебираючи в руках складені акуратною пачкою документи.
– Я з нетерпінням чекаю на твою доповідь, люб'язний! Що там значиться за моїм дорогоцінним племінничком? – мовила Єлизавета Петрівна вже дещо роздратовано.
– Нічого особливого, Ваша Імператорська Величність, нічого особливого. Можна сказати, все як зазвичай. Під час церковної служби цесаревич гримасував, корчив морди, передражнював княгиню Волконську. За сніданком волів розпекти в найнепристойніших виразах лакея Івашку. До речі, записано зі слів лакея… Під час прийому французького посланця Шетарді позіхав, розгойдувався на стільці й всім своїм виглядом демонстрував байдужність до доленосних для Російської імперії рішень… А на прийомі у графа…
– Ну годі, далі не цікаво, – утомлено мовила імператриця.
– Ні-ні, матінко, ви послухайте, послухайте далі!.. Під час маскараду цесаревич вирішив улаштувати феєрверк, чим завдав непоправної шкоди здоров'ю шевальє…
– Негайно замовкни, не бажаю більше слухати твої ябеди! – роздратовано вигукнула імператриця. – Ти, Олексію Петровичу, знай своє місце! Усе в тобі добре, тільки от не вмієш ти вчасно зупинитися.
На хвилину обидва замовкли. Переконавшись, що канцлер засвоїв урок, Її Імператорська Величність колишнім ласкавим тоном продовжила:
– Я тутечки подумала от про що: виріс наш Петрушенька, тож потрібно його оженити. Тоді всі його дивацтва як рукою зніме, запевняю! Дружина чоловіка швидко до порядку привчить, якщо правити захоче…
– Оце ви добре придумали, матінко! – Бестужев-Рюмін підтримав тон государині. – А наречену де шукати станемо: у себе або ж?..
– Або ж, Олексію Петровичу, або ж! Усе належить робити з користю для держави, тож наречену шукатимемо в союзних нам країнах. Якийсь час тому я відправила листи з проханнями надіслати мініатюри тамтешніх принцес для нашої імператорської галереї, і от перші надходження… Приміром, англійці пропонують свою принцесу. Як гадаєш, Олексію Петровичу, наскільки вигідним може бути даний шлюб для Росії?
– Я вважаю, матінко, що зупиняти свій вибір на вихідцях з Ганновера не варто в жодному разі… – почав упевнено Бестужев-Рюмін. Не дослухавши до кінця, государиня перервала його:
– І вірно, Ганноверська династія занадто молода, та й наречена не надто гарна. Я от показала портрет Петрушеньці, то він одразу й відкинув його убік… Ще от Лєсток заходив, приніс портрет французької принцеси: що ж, недурна із себе й, як стверджують, до того ж розумна. А так само родовита.
Канцлер внутрішньо напружився, однак Єлизавета Петрівна одразу засмучено мовила:
– Однак, Олексію Петровичу, не можу я пересинити себе й пробачити французькому двору їхнє ставлення до мене самої! Хоча Лєсток дуже рекомендує зупинити вибір саме на французькій кандидатці…