Форд простягнув Артурові те, що шукав.
— Що це? — запитав той.
– «Путівник по Галактиці для космотуристів». Електронний довідник. Тут є всі відповіді на будь-які випадки. Артур покрутив його в руках.
— Мені подобається футляр, — нарешті вимовив він. — БЕЗ ПАНІКИ. Перша за сьогоднішній день порада, що подає надію.
— Я покажу тобі, як ним користуватися, — Форд вихопив довідник у Артура, який тримав путівник так, наче то був здохлий жайворон.
— Дивись. Якщо натиснути цю клавішу — на екрані спалахує індекс. На маленькому екрані розміром 3Х4 дюйми застрибали цифри.
— Візьмемо, наприклад, вогонів, — він натиснув кілька кнопок. — Будь ласка.
На екрані спалахнули літери: «БУДІВЕЛЬНИЙ ФЛОТ ВОГОНІВ».
Форд натиснув червону клавішу знизу. По екрану поповзли слова. Паралельно з друкованим текстом включився звуковідтворгоючий пристрій. Довідник промовив приємним голосом:
«БУДІВЕЛЬНИЙ ФЛОТ ВОГОНІВ. ЯКЩО БАЖАЄТЕ, ЩОБ ВАС ПІДВІЗ ВОГОН, СКОРИСТАЙТЕСЬ НАШОЮ ПОРАДОЮ: НЕ ВАРТО Й ПРОБУВАТИ. ВОГОНИ — ОДНА ІЗ НАЙБІЛЬШ НЕКОМУНІКАБЕЛЬНИХ РАС ГАЛАКТИКИ — ЗЛІ, БЕЗДУШНІ, ДО ТОГО Ж ІЗ ЖАХЛИВОЮ ВДАЧЕЮ. БЮРОКРАТИ ДО КІНЧИКІВ ПАЛЬЦІВ, ВОНИ ДІЮТЬ НЕВІДСТУПНО ВІД ІНСТРУКЦІЙ. ВОНИ Й ПАЛЬЦЕМ НЕ ПОВОРУХНУТЬ БЕЗ ВІДПОВІДНОЇ ВКАЗІВКИ, НАВІТЬ ЯКЩО БУДЕ ПОТРІБНО РЯТУВАТИ РІДНУ БАБУСЮ ВІД ТРААЛЬСЬКОЇ ХИЖОЇ БЛАТЕРНОЇ БЛОЩИЦІ. ВКАЗІВКА МАЄ БУТИ НЕ МЕНШ НІЖ У ТРЬОХ ПРИМІРНИКАХ З РЕЗОЛЮЦІЯМИ ВИЩИХ ІНСТАНЦІЙ, ЗАТВЕРДЖЕНОЮ, ПЕРЕЗАТВЕРДЖЕНОЮ, ВІДМІНЕНОЮ, ПОНОВЛЕНОЮ, ОБГОВОРЕНОЮ НА ВСЕНАРОДНОМУ РЕФЕРЕНДУМІ, ПОТІМ ЩЕ РАЗ ВІДМІНЕНОЮ І, НАРЕШТІ, ЩЕ МАЄ ПРОЛЕЖАТИ МІСЯЦІВ ЗО ТРИ У М’ЯКОМУ ТОРФІ НА ГЛИБИНІ БЛИЗЬКО ДЕСЯТИ ФУТІВ.
НАЙКРАЩИЙ СПОСІБ ДОМОГТИСЯ ВІД ВОГОНА ВОДИ — ВСТРОМИТИ ЙОМУ ПАЛЕЦЬ У ГОРЛЯНКУ, НАЙКРАЩИЙ СПОСІБ ПОДРАТУВАТИ — ЗГОДУВАТИ ЙОГО БАБЦЮ ТРААЛЬСЬКІЙ ХИЖІЙ БЛАТЕРНІЙ БЛОЩИЦІ.
НІ ЗА ЯКИХ УМОВ НЕ ПОГОДЖУЙТЕСЬ, ЩОБ ВОГОН ПРОЧИТАВ ВАМ СВОЇ ВІРШІ».
Артур поглянув на Форда.
— Яка дивовижна книжка! І все ж, як нам пощастило потрапити на корабель?
— Зараз це вже не актуально, — сказав Форд, закриваючи футляр. — Свого часу я збирав матеріали для Нового Виправленого і Доповненого Видання. А саме: хотів з’ясувати стосунки між вогонами і дентразі. Те, що мені вдалося з’ясувати, дозволяє нам сподіватись на краще.
— А хто ці дентразі? — Артур скривився, наче у нього заболів зуб.
— Чудові хлопці, — відповів Форд, — визнані кухарі й бармени, а на все інше їм начхати. Крім того, вони завжди допомагають космотуристам. Частково тому, що люблять товариство, частково — щоб насолити вогонам. От і усе, що належить знати бідному космотуристу, який прагне за жалюгідних тридцять альтаїрських доларів на День’отяядаїи’визначні місця Всесвіту.
Артур почувався ні в сих ні в тих.
— Здорово, — промимрив він і втупився в матраси.
— На жаль, я затримався на Землі набагато довше, ніж збирався, — зазначив Форд. — Заїхав на тиждень, а вибрався лише через п’ятнадцять років.
— Як ти дістався Землі?
— Просто. Нав’язався у компанію до одного тізера.
— Тізера?
— Еге ж.
— Тізери це такі багаті хлопці з великим почуттям гумору. Вони вештаються скрізь у пошуках планет, що й досі не вступили в Контакт, і збивають їх з пантелику.
— Збивають з пантелику? — Артурові здалося, що Форд морочить йому голову.
— Так, — сказав Форд, — збивають їх з пантелику. Знайдуть, наприклад, тихий, забутий Богом куточок, оберуть собі якогось дурника, у здоровий глузд якого ніхто не повірить. Приземляться біля нього, начеплять на голову ідіотські антени і ну бігати туди-сюди. І пікають: «біп-біп». Звісно, гумор не найвищого гатунку, але їм весело, — Форд заклав руки за голову й відкинувся на спину із виглядом людини, страшенно задоволеної собою.
— Форде, вибач мені, — мовив Артур, — нехай тобі не видається безглузде запитання, але що я роблю на вашому святі життя?
— Я врятував тебе, щоб розважатись разом. Землі ти більше не побачиш.
— А що з нею?
– Її більше немає.
— Немає? — перепитав спокійно Артур.
— Так, немає. Вона розпалась на атоми.
— Знаєш, — сказав Артур, — усе це дуже прикро.
Форд замислено насупився, наче обмірковуючи ці слова.
— Так, я тебе розумію.
— Розумієш? — вигукнув Артур. — Розумієш! Форд схопився на ноги.
— Дивись сюди, — просичав він, указуючи на книжку.