Вона зітхнула, і, щоб спростити справу, вивела на дисплей карту зоряного неба.
— Тут, — вказала вона пальцем.
— Ага, он воно що! — сказав Зафод.
— Ну? — запитала вона.
— Що, «ну»?
У її мозку, що розділився навпіл, одна половина кричала на другу.
— У цьому секторі ти зустрівся зі мною, — сказала вона якомога спокійніше.
Зафод подивився на неї, по тому — на екран.
— Ах, он воно що! — гукнув він. — Оце так збіг. Ми мали попасти в центр туманності Коняча Голова. Як же ми залетіли сюди?
— Непередбачений Двигун, — Тріліан глибоко зітхнула, — ти казав, що на цьому кораблі ми можемо опинитись у будь-якій точці Всесвіту.
— Звичайно, але все одно, оце так збіг!
– Іще б пак!
— Знову опинитись у цьому місці й знову когось підчепити. Попри всі неосяжності Всесвіту! Мені треба поміркувати. Комп’ютере!
Бортовий комп’ютер Кібернетичної Корпорації Сіріуса, що контролював роботу кожної молекули корабля, миттєво включив синтезатор мови.
— Привіт! — проказав він бадьорим голосом. Із друкарського пристрою вистрибнула перфострічка, що фіксувала все сказане комп’ютером: — Привіт!
— Господи! — не зважаючи на недовгий час роботи з цим комп’ютером, Зафод уже встиг його зненавидіти.
Комп’ютер заторохкотів зумисне веселим голосом рекламного агента, що закликає купити пральний порошок.
— Насамперед, повинен попередити, що з усіх питань звертайтесь прямо до мене. Мене поставили сюди, щоб їх вирішувати.
— Знаю, знаю, — замахав Зафод руками. — Краще вже я порахую на папірці.
— Розумію, — сказав комп’ютер, випльовуючи перфострічку, — але якщо у вас…
— Замовкни! — гримнув Зафод. Він вихопив у Тріліан олівця.
— Окей, окей! — сказав комп’ютер ображено і вимкнувсь.
Зафод і Тріліан поринули у цифри, що мерехтіли на екрані штурманського пульта.
— Чи можемо ми вирахувати точно ймовірність їхнього врятування?
— Звичайно, — відповіла Тріліан, — це константа. Один до двох у ступені двохсот семидесяти шести тисяч семисот одного.
— Досить мала ймовірність, їм пощастило.
— Ще б пак.
— А їхні шанси бути підібраними кимось іншим?
Тріліан натисла кілька кнопок. Цифри показали один до двох у ступені безмежність мінус одиниця (ірраціональні числа широко використовувались у фізиці неймовірностей).
— Таки-так! — Зафод навіть присвиснув.
Тріліан запитально поглянула на Зафода.
– І це ще далеко не всі збіги. Якщо скласти усе докупи, то вийде неймовірно мала ймовірність.
Зафод нашкрябав кілька цифр, потім закреслив їх і кинув олівець.
— Чортзна-що! Це неможливо вирахувати.
— Справді!
Зафод стукнув однією головою об другу й заскреготів зубами.
— Гаразд, — зітхнув він. — Комп’ютере!
— Привіт, — включився синтезатор мови (перфострічка повторила вітання), — моє завдання — полегшити вам життя і робити його ще приємнішим і приємнішим…
— Замовкни. Займись ліпше роботою.
— Завжди готовий, — відгукнувся комп’ютер, — тож вам потрібен ймовірносний прогноз…
— Що грунтується на даних неймовірносних величин.
— Окей, — комп’ютер базікав без упину. — Дайте відповідь, насамперед, на таке питання. Чи відомо вам, що людська доля залежить від номеру телефону?
Гримаса болю спотворила обличчя Зафода й Тріліан.
— Ти що, збожеволів?
— Зовсім ні. Але я не певен, що зможу сказати те ж саме про вас, коли ви дізнаєтесь правду.
Тріліан скрикнула. Вона вказала на цифри на екрані дисплея.
— Номер телефону? — перепитала вона. — Ця залізяка сказала «номер телефону»?
На екрані миготіли цифри. Комп’ютер тактовно помовчав, потім сказав:
— Я б хотів сказати…
— Будь ласка, не треба, — перебила його Тріліан.
— Ти щось розумієш? — запитав її Зафод. — Я — ні.
— Не знаю, — відїіовіла Тріліан. — Але ці прибульці — їх веде сюди наш занудний робот. Чи не можна побачити їх на екрані монітора?
РОЗДІЛ 13
Марвін чвалав коридором і голосно скаржився на життя.