Стіни враз випустили повітряні подушки — за мить до того, як до них притиснуло команду. Сила інерції давила їм груди, не давала відітхнути. Зафод вигинався, мов епілептик, аж поки нарешті дотягся до важеля на панелі управління.
Важіль клацнув. Корабель круто повернувся і помчав угору. Відцентрова сила жбурнула команду на протилежну стіну. Фордів «Путівник по Галактиці для космотуристів» з усього маху врізався в пульт, ввімкнувся і почав розповідати тим, хто міг ще слухати, про безпечні методи вивезення з Антареса статевих залоз довгохвостого папуги. (Статеві залози Антаресанського довгохвостого папуги, нанизані на трубочку для коктейлю, вважаються — о сором! — вишуканими ласощами. Багаті ідіоти ладні викласти за них цілу купу грошей лише для того, щоб похизуватись перед іншими багатими ідіотами.)
Корабель продовжував стрімко падати.
Якраз цієї миті хтось із членів екіпажу набив собі здоровезного синця на руці. Та проте смертоносні ракети не завдали кораблю ніякої шкоди.
Безпека екіпажу на кораблях, які обладнано Двигуном Непередбаченості, гарантується.
— Двадцять секунд до зіткнення, хлопці… — попередив комп’ютер.
— Вмикай свої трикляті двигуни! — гукнув Зафод.
— Будь ласка, хлопці, вмикаю, — відповів комп’ютер.
Загуркотівши двигунами, корабель вийшов із піке й знову помчав назустріч ракетам.
— КОЛИ ІДЕШ КРІЗЬ ДОЩ І БУРЮ, — гугняво заспівав комп’ютер, — НЕ СХИЛЯЙ ГОЛОВИ.
Зафод крикнув, щоб він заткнувся, але його голос заглушився гуркотом, який — цілком природно — здався їм голосом близької невблаганної смерті.
– І НЕ… ЛЯКАЙСЯ… ТЕМРЯВИ, — гугнявив Едді.
Корабель вирівнявся, але продовжував тепер летіти дном до гори, тож, лежачи на стелі, вони ніяк не могли дістатися до пульта управління.
— КОЛИ ВЩУХАЄ БУРЯ… — наспівував Едді.
Зображення двох ракет на екранах більшали, наближалися, насувалися.
— …БУДЕ СОНЦЕ І БЛАКИТЬ…
Через щасливий збіг обставин ракети не встигли відкоригувати свої траєкторії на корабель, що викручувався навсібіч. Вони проскочили прямісінько під ним.
– І БУДЕ ПІСНЯ ЖАЙВОРА… Зважте хлопці: зіткнення через п’ятнадцять… ТО ЙДИ Ж СУПРОТИ ВІТРУ…
Ракети круто повернулися й кинулись навздогін за кораблем.
— Ну от бачите, — сказав Артур, прикипівши поглядом до екрана. — Тепер нам уже, певно, кінець.
— Щоб тобі заціпило! — вигукнув Форд.
— То кінець нам чи ні?
— Авжеж кінець.
– ІДИ КРІЗЬ ДОЩ… — співав Едді.
І раптом Артура осяйнула ідея. Він підвівся.
— А чому б не запустити цей ваш Двигун Непередбаченості? — вигукнув і він. — Давайте спробуємо.
— Ти збожеволів? — сказав Зафод. — Без попередніх розрахунків може скоїтись бозна-що…
— Однаково краще, ніж помирати.
— НЕХАЙ РОЗБИТО ТВОЇ МРІЇ, — виспівував Едді.
Артур подерся по панелях пульта до самої стелі.
— ТА ТИ ІДИ З НАДІЄЮ У СЕРЦІ.
— Чому Артур не може ввімкнути Двигун? — вигукнула Тріліан.
— АДЖЕ ТИ НЕ ОДИН… П’ять секунд до зіткнення. Дуже був радий спілкуватися з такими цікавими людьми. Хай благословить вас Господь… АДЖЕ ТИ НЕ ОДИН…
— Слухайте-но, — заволала Тріліан. — Чому Артур не може…
Все потонуло у спалаху світла.
РОЗДІЛ 18
Космічний корабель «Золоте Серце» летів далі. Ніщо не змінилося, крім інтер’єра. Внутрішні приміщення якимось незбагненним чином розширились, стіни вифарбувались у пастельні барви зеленого й блакитного тону. Кручені сходи посеред рубки, що вели в нікуди, потонули у буянні дивовижних жовтих рослин і папоротей. Центральний термінал комп’ютера прилаштувався на громіздкому моноліті сонячного годинника. Хитромудре розміщені світильники й ціла система дзеркал створювали ілюзію довгої оранжереї з рядами ретельно підстрижених кущів. По периметру колишньої рубки стояли мармурові столики на витких ніжках. При уважному погляді на гладкій поверхні мармуру можна було розпізнати обриси циферблатів і важелів перемикачів. Від дотику вони одразу ставали відчутними. У залі можна було знайти місце, звідки в системі дзеркал відбивались усі необхідні дані. Яким чином досягалось це відображення, лишилось таємницею. Словом, приміщення стало на диво гарним.
— Що тут з біса коїться? — озвався Зафод Бібльброкс, сидячи в лозовому кріслі.
— Я вважаю, — Артур сидів біля басейну з золотими рибками, — що в усьому винен рубильник, який запускає Двигун… — Він указав рукою туди, де мав бути рубильник.