— Усезнаючий Гіперболоїдний Нейтронний Суперечник, — сказав Великий Мислитель, вимовляючи розкотисте «р», — своїми доказами може довести арктуріанського мегавіслюка до нервового припадку. Але лише я можу умовити його зрушити з місця.
— Тоді, — здивувався Фук, — у чім же справа?
— Ні в чім, — відповів Великий Мислитель величним голосом, — просто я — другий серед найвеличніших комп’ютерів Простору-Часу.
— Але чому другий, — почав втрачати терпіння Лунквіль, — чому ж другий? Адже не може бути першим Мультикортикоїдний Перспективотрон Титана Мюлера? Або Думкоматик? Або…
Лампочки на консолях презирливо замиготіли.
— Моїм модулям протипоказано нагадування про цих кібернетичних ідіотів, — прогув Комп’ютер. — Я не маю на увазі вже існуючі машини, а ту, що прийде після мене.
Фук відклав блокнот убік.
— Він провіщає, як Іоанн Хреститель, — прошепотів він Лунквілю.
— Людина не може бачити майбутнє, — провадив Великий Мислитель, — але комп’ютер може вирахувати безмежні дельта-потоки майбутніх ймовірностей. Я знаю, що колись з’явиться такий комп’ютер, операційні можливості якого я навряд чи спроможний оцінити, навіть приблизно, але який мені судилося сконструювати.
Фук. глибоко зітхнув і подивився на Лунквіля.
Лунквіль рухом зупинив його.
— Ти можеш сказати нам, що це за комп’ютер?
— Ні, більше нічого я вам сказати не можу, — відказав Великий Мислитель. — Ставте свої запитання.
Програмісти знизали плечима. Фук перший опанував себе.
— О Великий Мислителю, — почав урочисто він, — ми створили тебе з єдиною метою, — він примовк, — дізнатися Відповідь…
— Відповідь? — перепитав Великий Мислитель. — На що?
— Що є життя! — вигукнув Фук.
— Всесвіт! — підхопив Лунквіль.
– І все інше! — видихнули вони разом.
Великий Мислитель впав у задуму.
— Важкі питання, — промовив він нарешті.
— Але ж ти зумієш на них відповісти?
Ще одна довга пауза.
— Так, — непевно сказав Великий Мислитель, — мабуть, що так.
– І на всі питання є одна відповідь? — від хвилювання у Фука перехопило подих.
— Проста відповідь? — уточнив Лунквіль.
— Так, — відказав Великий Мислитель, — відповідь то є, але мені треба подумати.
У цю урочисту для історії мить із грюканням розчинились вхідні двері, й у кімнату удерлося двоє чоловіків. Вони були вдягнені в комбінезони з емблемами Круксванського університету. Марно службовці намагались заступити їм дорогу — молодість і наполегливість дужчі за мудрість і розсудливість.
— Ми вимагаємо, щоб нас пропустили, — горлав молодший із порушників спокою, впершись, ліктем у горло гарненької секретарки.
— Впустіть нас, — кричав старший, — ви не маєте права! — І він що є сили, відштовхнув від себе молодшого програміста, що вчепився в нього, мов кліщ.
— Ми вимагаємо, щоб нас пропустили, — волав молодший.
Хоча тепер він уже знаходився в залі й затримувати його було пізно.
— Хто ви такі? — Лунквіль грізно звівся з-за столу. — І що вам потрібно?
— Мене звати Маджіктайз, — оголосив старший.
— Я вимагаю, щоб мене називали Врумфонделем, — прокричав молодший.
— Заспокойся, — гримнув Маджіктайз на Врумфонделя. — Вимагати цього немає ніякої потреби.
— Точно! — лементував Врумфондель ще голосніше, ударяючи кулаком по найближчому столу. — Я — Врумфондель, і це вже не вимога, а факт об’єктивної дійсності. Нам потрібні факти!
— Та ні ж, — вигукнув роздратований Маджіктайз, — саме цього нам аж ніяк не треба.
Врумфондель відсапнувся і завівся знову.
— Нас не цікавлять ніякі факти! Нам потрібна цілковита відсутність фактів об’єктивної дійсності. Я також вимагаю, щоб ви називали мене або не називали мене Врумфонделем!
— Але ж, чорт вас бери, хто ви такі? — Фук почав втрачати терпіння.
— Ми, — вигукнув Маджіктайз на все горло, — філософи!
— Ми так само філософи, — Врумфондель погрозив програмістам пальцем, — як і не філософи.
— Ні, ми саме філософи, — стояв на своєму Маджіктайз, — ми прийшли сюди за дорученням Об’єднаного Товариства Філософів, Мудреців, Світочів та Усіх Інших Мислячих Громадян. Ми вимагаємо вимкнути цю машину, — він вказав на комп’ютер, — і негайно!
— А в чім, власне кажучи, справа? — поцікавився Лунквіль.
— А справа, товаришу, — сказав Маджіктайз, — у проблемі розподілу обов’язків.
— Ми вимагаємо, — заволав не своїм голосом Врумфондель, — щоб розподіл обов’язків вважався або не вважався проблемою.