— Нехай машини займаються арифметикою, — сказав Маджіктайз, — а вічні питання залиште нам. За конституцією з’ясування Вічних Питань закріплено за філософами. Немає нічого легшого, ніж відповісти на них за допомогою якоїсь там машини. Але тоді ми залишимось без роботи, чи не так? Дійсно, який сенс нам розвиватися й сперечатися до хрипу про існування чи не існування Бога, якщо досить запустити машину, і наступного дня вона видасть його номер телефону.
— Так, — закричав Врумфондель, — ми вимагаємо чіткого визначення меж сумнівів і невизначеності.
Цієї миті у кімнаті пролунав низький голос.
— Можна мені вставити слово? — мовив басом Великий Мислитель.
— Тоді ми оголошуємо страйк! — загорлав Врумфондель.
— Правильно, — підтримав його Маджіктайз. — Хотів би я побачити, як ви будете метушитись, товариші, коли філософи оголосять національний страйк.
Гудіння посилилось у кілька разів. Підключались допоміжні гучномовці, встановлені в лакованих, різьбленого дерева колонках. Механічний голос розкотився по залі:
— Я хотів сказати, — мовив комп’ютер, — що всі мої логічні ланцюги задіяні для з’ясування відповідей на запитання Про Суть Життя, Існування Всесвіту та про Усе Інше, — він не квапився, насолоджуючись загальним заціпенінням.
— Щоправда, на виконання програми потрібен деякий час.
— Скільки? — Фук поспіхом позирнув на годинник.
— Сім з половиною мільйонів років, — відказав Великий Мислитель.
Лунквіль і Фук збентежено перезирнулись.
— Сім з половиною мільйонів років? — вигукнули вони в один голос.
— Так, — відрізав великий Мислитель, — я попередив вас, що мені слід подумати. Що ж до проблеми розподілу обов’язків, то її вирішення неодмінно приверне пильну увагу громадськості й створить рекламу всій філософії. Кожен почне розробляти власну теорію, гадати, до якого висновку я дійду. Врешті-решт, від цього виграють, найперше, філософи. Ви будете нападати один на одного в пресі, суперечки підігріють громадську зацікавленість, і гроші самі потечуть до ваших кишень. Ну то як?
Філософи завмерли.
— Чорт його бери, — сказав нарешті Маджіктайз, — це чудово! Як ми раніше з тобою до цього не додумалися?
— Не знаю, — прошепотів вражений Врумфондель, напевно, наш мозок трохи заіржавів.
Із цими словами вони вийшли в світ, де для них відкривалися такі можливості, про які вони досі не могли й мріяти.
РОЗДІЛ 26
— Усе це, звичайно, вражає, — сказав Артур ввічливо, коли Слартібартфаст закінчив свою оповідь, — але я так і не зрозумів, яким чином усе це стосується Землі й мишей?
— Це, землянине, лише перша половина моєї розповіді, — відповів старий. — А якщо вас цікавить, що сталось сім з половиною мільйонів років по тому, в день Великої Відповіді, то я запрошую вас до себе. У мене збереглися сенсофонні записи цієї події, тож ви самі зможете пережити все від початку до кінця. Якщо ні — ходімо пройдемося до Землі № 2. Наперед прошу вибачити за безлад — ми тільки починаємо будувати. Навіть не встигли ще закопати скелети динозаврів на потрібну глибину й закидати їх зверху породою третинного й четвертинного періодів кайнозойської ери…
— Дякую, не варто, — перебив його Артур, — Земля однаково вже ніколи не буде такою, як раніше.
— Це так, — погодився Слартібартфаст, — не буде.
Він розвернув аерокар і спрямував його назад, до запаморочливої стіни.
РОЗДІЛ 27
Безлад у кабінеті Слартібартфаста нагадував наслідки терористичної акції в публічній бібліотеці. Старий насупився.
— Даруйте, — сказав він, — це все через діод, що перегорів у одному з комп’ютерів. Коли ми пішли будити обслуговуючий персонал, то виявилося, що всі померли тридцять тисяч років тому. Хто прибере їхні тіла, не уявляю. Сідайте он там, зараз я вас ввімкну.
Він указав Артурові на крісло, що нагадувало грудну клітку стегозавра.
— Воно зроблено з грудної клітки стегозавра, — пояснив старий. Він намагався витягти якісь дроти з-під купи паперів, що небезпечно похилилася, і креслярських кульманів. — Ось тримайте, — він простягнув Артурові дроти.
Артур узяв їх, і здивований, побачив, як крізь нього пролетів птах.
Артур висів у повітрі. Тіло зникло. Внизу, просто під ним, простяглася обсаджена деревами площа. З усіх боків її обступили білі споруди, гарні, стрункі, але явно занедбані — від дощів на потрісканих стінах з’явились брудні патьоки. Сьогодні, щоправда, погода була як на замовлення — сяяло сонце, поміж листям шурхотів вітерець. Будинки наче гуділи — таке враження створювалось від багатотисячного збудженого натовпу, що зібрався на площі та на прилеглих вулицях. До Артура долинали звуки оркестра, майоріли різнокольорові прапори. Здавалося, саме повітря наповнене духом карнавалу.