— Але ж… — почав був спантеличено Артур.
— Слухай-но, землянине, невже так важко зрозуміти, — перебив його Зафод. — Ти кінцевий продукт операційної матриці Землі. Адже ти був на ній до самого кінця…
— Е-е…
— Таким чином, твій мозок — органічна частина передостанньої конфігурації комп’ютерної програми, — пояснив Форд у якнайдоступнішій для Артура формі.
— Правда ж?
— Ну, — протягнув Артур.
Він зовсім не вважав себе органічною частиною чого б то не було. І саме це, як йому здавалося, спричинило всі його життєві неприємності.
– Іншими словами, — сказав Бенджі, під’їжджаючи до Артура в своєму чудернацькому екіпажі, — шанси того, що структура питання закодована в звивинах мозку, досить високі. Ми його купуємо.
— Що, питання? — не зрозумів Артур.
— Так, — хором відповіли Форд з Тріліан.
— За купу грошей, — додав Зафод.
— Ні, — поправив Френкі, — ми купуємо мозок.
— Що?
— Невже ви ним так дорожите? — щиро здивувався Бенджі.
— Ми домовлялись, що ви досліджуєте мозок за допомогою приладів, — обурився Форд.
— Звичайно, — погодився Френкі, — але для цього його доведеться вийняти й приготувати.
— Препарувати, — поправив Бенджі.
— Нарізати дрібними шматочками.
— Ну, це вже ні, даруйте! — Артур рішуче звівся з крісла.
— Якщо ви так наполягаєте, — умовляв Бенджі, — ми його замінимо.
— На електронний, — підхопив Френкі. — Найпростішої моделі цілком вистачатиме.
— Найпростішої! — жахнувся Артур.
— Авжеж! — Зафод зловісно посміхнувся. — Досить записати на плівку «Що?», «Я не знаю», «Де мій чай?» — і ніхто не помітить заміни.
– Іще чого? — запротестував, задкуючи, Артур.
— Ти не згоден? — запитав Зафод і одразу ж скрикнув від болю, бо Тріліан штовхнула його під столом ногою.
— Я помічу, — сказав Артур.
— Не помітиш, — запевнив Френкі. — Ти будеш так запрограмований, що не помітиш.
Форд рушив до дверей.
— Добре, хлопці, — сказав він. — Будемо вважати, що ми не домовились.
— А ми вважаємо, що краще було б домовитись, — пропискотіли миші.
Їхня доброзичливість миттєво зникла, їхні келихи задзижчали, здійнялися в повітря й полетіли до Артура. Він, паралізований жахом, забився в найдальший куток і тремтів там, мов осиковий листок.
Тріліан ухопила його за руку, намагаючись підштовхнути до дверей. Ноги не слухались Артура, він був мов загіпнотизований дзижчанням винних келихів і не міг зрушити з місця. Його наче схопив правець. Форд і Зафод дружно ламали двері.
Тріліан закричала. Артур лиш безмовно відкривав рот. Під наступним ударом двері піддалися. З другого боку за ними чатували якісь мерзенного вигляду особи. Швидше за все, були магратейці. Але їхня зловісна зовнішність блякла в порівнянні з медичними інструментами, які вони принесли з собою. Почалося стовпотворіння.
Ось яка виникла ситуація. Артурові збирались розпиляти череп. Тріліан ніяк не могла захистити його. А Форд і Зафод без особливого успіху стримували наступ головорізів, дужчих і куди більше озброєних, ніж вони.
На їхнє щастя цієї миті загучали всі сигнали тривоги планети.
РОЗДІЛ 32
— УВАГА! УВАГА! — розкотилось по планеті. — ТРИВОГА! ВОРОЖИЙ КОРАБЕЛЬ У СЕКТОРІ ЗА. ЗБРОЙНИЙ НАПАД. СЛУЖБА ОХОРОНИ ПОРЯДКУ… Миші роздратовано ворушили вусами біля розбитих келихів.
— Прокляття, — біснувався Френкі, — стільки переживань через якихось два фунти поганючого мозку! — Він сердито поводив очима-намистинами й настовбурчував своє хутро.
– Єдине, що нам тепер лишається, — сказав Бенджі, сівши на задні лапки й замислено погладжуючи свої вуса, — це спробувати самим вигадати Вічне Питання,
— Важкувато буде, — Френкі замислився. — Як тобі «ЩО ТАКЕ ЖОВТЕ Й НЕБЕЗПЕЧНЕ?»
Бенджі пошкріб потилицю.
— Не піде. Для Вічного Питання слабувато. Вони помовчали.
— Придумав! — вигукнув Френкі. — «СКІЛЬКИ БУДЕ, ЯКЩО СІМ ПОМНОЖИТИ НА ШІСТЬ?»
— Та ні, — замахав Бенджі лапками, — надто конкретно. Пекучого інтересу не викличе.