— Не як, а куди, — відповідає Йона.
Їй стає легше, бо вона боялась, що той скаже інше. Приміром, що звідси виходу нема, що ми тут навічно, що ми вмерли. Бо схоже: ні смутку, ні печалі, ні болю. Постаті чоловіка і сина легкими тінями сковзають по її свідомості й примерзають десь в кутку. Тут холодно. Шкода, що не можна повернутись у те літо, коли сонечко висушило їй сльози, а незнайомий хлопчик витер їй носика брудним рукавом своєї сорочки. На трошки, бо повернутись назад і пережити заново те, що вона не могла б усе одно змінити, воно їй не треба.
— То куди, Йоно?
— Я думаю, що то печера святого праведника Бешта, і звідти є підземний хід до Єршалаїму. Я тобі про це вже розказував.
— А ти не брешеш часом?
— Не знаю, може, й брешу. Бо не певен, чи то та печера. І що нам робити далі, теж не знаю. Але це зараз єдине спокійне місце на світі. Ми можемо нарешті спокійно собі побалакати. Ти розкажеш мені про те, як побувала в Єршалаїмі. Всім розказувала, а мені — ні.
— Можна й так, — погодилась Марія. — Але як воно жити під землею, без світла, без води. Ти поранений, втратив багато крові, тобі всіляке ввижається, а я, дурна, питаю, що нам робити…
— Ти ж не хочеш назад, у вогонь? Там або живцем згориш, або задихнешся в диму? Я надивився того вже на війні, як цілі села горіли.
— А тобі що до того, Йоно? Така, видно, моя доля. Ти позбувся сім’ї, і я позбулась. Але раз ти живеш після такого, то й мені тра’ чіплятися за життя?
— Виходить, що треба, Маріє. На цьому тримається світ. На волі до життя. Вона сильніша за наше хотіння. Я вижив завдяки тобі, бо моє горе кинуло тінь на твоє життя. А твоя радість, що ти побачиш Святе Місто, додала краплю радості до мого смутку. Твоя проща до Єршалаїму стала і моєю прощею. Якось я прокинувся серед ночі й відчув, що ти можеш не повернутися. І мене це не засмутило, бо я тепер мав причину вирушити до Святої Землі.
— Але бачиш, я повернулася.
— Ага. Чув я, що у деяких прочан вселяється дух Єршалаїму, і вони лишаються там назовсім. То, певно, від цього застерігав Учитель Бешт, радячи опиратися надто великим бажанням, бо вони можуть обернутися великим нещастям.
Марія подумала, що Йона міг би її про це попередити. І в ту ж мить відкинула цю думку. Як можна було відмовитися від того, що багато років тримало її на світі?
Десь через місяць, як Марія повернулася, зважилася поїхати до сестри в монастир. Мала гостинці з Єрусалиму для сестри і для монастиря. Повіз її Мотл. Чоловік не хотів дати коней і наймита. Не говорив з нею, гнівався через чутки й пересуди. А найбільше його злило, що Марія витратила купу грошей, на які можна було прикупити добрий шмат земельки у пана, той якраз продавав поле під лісом за добру ціну.
Марія в дорозі тішила себе, що в монастирі її одержимість розчиниться, як сіль у воді, що тут облегшать її жаль за бджолами й розвіють підозри, бо чоловік міг потруїти бджіл. От тільки трапилося зовсім не те, чого вона сподівалася. У монастирі їй спала з очей полуда, бо споглядання зірок у пречистому небі Єрусалиму їх очистило. Сестра огледіла прості вервички з маслинових кісточок, жмутики тоненьких свічок, запалених від Гробу Господнього, на якому день і ніч горить небесний вогонь, ладан і миро.
— Ти, сестро, могла б купити образ для церкви, в срібних ризах, але спасибі-спасибі. Видно, грошей тобі не вистарчило. А вервиці й свічки нам привозять з Єрусалиму часто. І прошу тебе не йти з цим до матушки-ігумені, бо сестри мене обмовлять. Батько сестри Параскеви подарував нашій обителі 500 червінців, ото радість.
— Як хочеш, — Марію обійняли води тиші. — А як же лепта вдовиці?
— Ти не вдовиця, сестро. Не ображайся. Привезеш потім меду й воску, вони в тебе дуже добрі. Всі хвалять.
— Не привезу.
— Що, продала пасіку?
— Ні, бджоли загинули.
Сестра перехрестилась:
— То знак, що тобі не треба було йти на ту прощу.
— Ти ж сама мене випихала туди і навіть благословила!
— Я? Як я могла сказати тобі не їхати до Єрусалиму? То був би гріх. Та й ти б мене і не послухала. Я тепер думаю, що то біс міг тебе спокушати… Вони такі хитрі!
— Йона мені про це також казав.
— Який Йона?
— Остропільський Йона, що до нас прибігав, як ми були малими.
— То ти мене рівняєш з жидом? Ох…
— Не рівняю. Йона казав, якщо дуже хочеться їхати до Єрусалиму, то не їдь, бо то лукавий тебе спокушає. Ну, то насправді не його слова, а Вчителя Бешта із Меджибожа.
Зараз Марії трохи соромно, бо ж то сестра, рідна кров. Якою вона увійшла в монастир, такою й лишилася. Те, що кажуть люди, для неї вартніше, ніж те, що каже сестра.