Марія уникла того. Для неї важливо було здійснити дитячу мрію. Вона пообіцяла колись Йоні:
— Як я виросту, то поїду в Єрусалим і візьму тебе з собою!
Хоч то Йона мав би сказати, бо хлопець і старший за неї на три роки. Але він знав, що відповісти:
— Я тебе буду захищати від розбійників і левів!
— Добре.
І діти обнялися.
Тому, коли Марія від’їжджала з Острополя до Святої Землі, вона пам’ятала про це і шкодувала, що мрія її здійснилась не вповні. На той час вона постаріла і ствердла серцем, але сподівалася, що сонце над Святою Землею пом’якшить його, і воно стане таким, як у Йони: вічно юним, хоч Йона вже і сивий, і прибитий горем.
— Ти ж не змінився, Йоно, так? — питає вона, підтримуючи приятеля.
Йона посміхається. Він знає, що належить до людей, які не змінюються в серцевині. До тих, які, озираючись назад, не перетворюються на соляні стовпи, бо їх цікавить не те, що вони залишили за собою, а наскільки далеко вони зайшли. Зараз його непокоїть інше: Єршалаїм — це спокуса чи прохання про порятунок?
На кораблі, коли вони пливли назад, Марії приснився Йона. Не остропільський, а пророк. Ніби вона стоїть на морському березі серед людей над тілом потопельника, що лежить долілиць, посинілий і холодний, обперезаний водоростями, обліплений піском. І вона каже:
— Не ховайте його в землі. То Йона, він має йти в Ніневію, щоб грішники покаялись. Як мені не вірите, то переверніть і побачите, що то пророк.
Тіло потопельника здригається і перевертається на спину. Але Марія вже не бачить обличчя пророка, бо прокидається так різко, що ледве не випадає з парусинової койки на купу клунків. Чи був то пророк Йона, думає вона. Ніхто ж не знає, як він виглядає, як його впізнати. І чи не краще для того нещасного було б, аби його проковтнула земля, а не страшне місто Ніневія. Він лежав би собі тихо в материному череві, як лежав досі в череві великої риби. Нащо народжуватись?
— Нащо мене мати на світ народила? — плакала Марія, ще зовсім молода, не звикла до чужого дому, де нею ще десять літ верховодила в’їдлива свекруха. І може, зате її покарав Господь, що народила двох хлопців, а донечка, яку вона так чекала, й години не прожила. Дивувалась Марія, як їй можна заздрити. Заздрять, правда, не їй, а багатству: повній клуні, стайні з худобою, одежі, хоч те Марія ніколи не вважала своїм. А їй тим часом нема з ким слово змовити, розкрити серце. Бо ж Йона давно віддалився від неї, єдиний товариш її дитинства, за яким калинівські хлопці кидали камінням, а вона дивилась і боялась. Потім знаходила його безпомильно й казала:
— Йоно, то я! Вони вже пішли.
Оглядала, чи цілий, чи не розбили голову каменем, і врешті Йона починав реготати, бо ця турбота його лоскотала, а вона теж сміялась і просила:
— Розкажи мені щось про Єршалаїм!
Йона ніколи не казав «не хочу». Обіймав коліна руками і співучим голосом починав:
— В Єршалаїмі є дев’ять брам залізних, і всі вони зачиняються на ніч, а вранці стражники їх відчиняють. Через одну браму заходять християни, через другу мусульмани, через третю — ми, юдеї. Є Ще брама, через яку входять леви, тому її називають Лев’ячою…
— Леви?
— Коли леви входять в Єршалаїм, то всі люди ховаються, аби їх не з’їли.
— А ще які є?
— Є брама для старців. І є для овець та ослів…
Йона загинає пальці, і Марія повторює його рухи.
— А найголовніша брама, знаєш, яка? Зо-ло-та!
— Ох! — зітхає Марія. — Напевно, вона блищить!
— Ще й як! Можна осліпнути. Але вона не для простих людей і тому завжди зачинена.
— А для кого вона, Йоно?
— Для Машіаха[17] Правдивого. Як тільки він підійде до брами, то всі засуви впадуть, і брама сама перед ним відкриється. Машіах відбудує Храм, і буде він за числом Третій.
— А коли прийде Машіах?
— Коли настане час.
— А коли настане час?
— Не знаю, — знизує плечима Йона. — Вчені рабини шукають по книжках, але ще не знайшли.
— Ти би вчився, Йоно, став би рабином і знайшов, у котрій книжці пише про Машіаха. Я знаю, що ти би знайшов швидше, ніж оті рабини!
— Таке скажеш! — махає рукою Йона. — Мені наука в одне вухо влітає, а в інше вилітає.
Марія не знала, що відповісти. Вона в школі не дивилась на горобців, як Йона, дуже любила вчитись. Знала, що мати хоче пошвидше її з тієї школи забрати, але тато не дозволяють.
17
Машіах — Месія. Йдеться про Золоту браму, яка навпроти Оливної гори. Її ще називають Брамою для Месії. Оскільки машіахів (месій) було багато і всі несправжні, то, за легендою, Золоту браму замурували, вважаючи, що справжній Месія зуміє увійти й через замуровану.