Марія лежить серед мертвих бджіл, тисяч і тисяч. Їхні крильця шурхотять під нею, як опале листя. Їхня смерть на її сумлінні, а сумління завжди беруть з собою навіть на той світ. Кожен вулик мав свою матку, а Марія була матір’ю всіх вуликів. Коли вона омила ноги з далекої дороги, то побачила, що всі вулики з її пасіки наповнені мертвими бджолами.
— Не переживай, — мовив чоловік винувато, хоч не мав за собою вини, але навіть для нього світлий день повернення Марії до родини був затьмарений. — Заведеш нові бджоли. А вулики треба спалити.
— Не тут, — сказала Марія. — Десь далеко відвези. Більше бджіл я не хочу.
Вона не витримала б виду чорної випаленої землі посеред зеленого лугу.
Бджоли пішли раніше, і тепер вони у справжньому бджолиному раю. А попіл з чоловіка й сина ще не вистиг, і жаль за ними не дійшов до серця Марії так, як жаль за бджолами. Вона покинула своїх бджіл серед цвітіння садів і сподівалася сама вибрати мед. За медові гроші Марія поїхала до Святої Землі, бодай не верталася звідти. Так вона і сказала Йоні, коли він прийшов за обіцяним вузликом зі святою землею.
— Ходи зі мною, Маріє, — сказав він. — Мушу залатвити свій дитячий гріх.
Вона ніколи не могла встояти перед поглядом його сумних очей. Обтрусила зі свого серця висхлі тільця мертвих бджіл і пішла на єврейський цвинтар із сірим лицем і міцно зімкнутими устами. Вона бачила тільки згорблену постать Йони, який ніс вузлик, затиснутий у жмені, тільки шнурочок, наче мишачий хвостик, звисав.
Йона йде попереду, Марія за два кроки позаду, але в очах зустрічних між ними не два кроки, а дві версти, бо Марія — багачка, православна, а Йона — вбогий єврей, що невідомо з чого живе. Та ще й жінка його повісилася. Вчаділа з дітьми, але її вдалось порятувати. Люди все знають, але в душу зазирнути не можуть. Ніхто не чує, як кожного разу, коли Йона минає окописько[7], груша просить голосом його небіжки:
— Віддай мені Ісаака і Маріам, та й жий собі далі. Або візьми мене до себе!
Так наче Йона винен.
— Знаю, знаю, що скаже ребе Даніель. Аби ти діток наших прогнав. І ще скаже, що не треба було тобі пити горілку в горі, бо вона горе побільшує. Горілку треба пити в радості. І не лягати на кіркуті спати межи гробами.
Але ребе Даніель не скаже, бо не знає, що Йона носить в собі двох діббуків-близнят Ісаака і Маріам. Навіть Марія не знає, та й хто вона для Йони, ця молодиця? Вже сорок літ буде, як вони з Йоною бавились дітьми, дороги в них розбіглися. І три роки, як вона не знає, що Йонині діти не на небесах, а в його змученій душі. Йона постарів, посивів, а дітям все ще чотири роки. Лише святий чоловік може побачити срібну нитку, що тягнеться від Йони до Марії, і від Марії до Йони. І називається ця нитка Єршалаїм-Єрусалим. Часом вона ставала такою тонкою, що тільки Баал Шем Тов міг би її розгледіти. Той, хто носить добре ім’я. Той, хто знає ім’я Г-да. Той, хто зцілював тіло через відмову від гріха. Праведник, який прогнав колись янгола смерті від узголів’я хворого, бо вважав, що той не виглядає на такого, що має померти.
У Марії теж свої таємниці, які вона не може нікому довірити. Нема такого священника. Отець Михаїл сказав би:
— Йди, дочко, в монастир, то місце для всіх покривджених, зганьблених, розчарованих. Там твою душу вилікують.
Але з Марії досить сестри-черниці, яка в шістнадцять літ пішла з дому служити Богу. Не була сестра Марфа, в миру Олена, ні покривдженою, ні розчарованою, ні зганьбленою. То як вона могла її зрозуміти?
Марія з Йоною проходять між двох горбків, звідки вибирають жовту глину для всіляких хазяйських потреб. Вона нагадує землю в Палестині, тільки м’якша, без камінців та піску. Зверху шапка чорного ґрунту, пронизаного дрібним корінням звітрілих сухих трав. Під ногами гнилички, на яких сидять оси. (А бджоли мертві, мої бджоли мертві.)
Йона з Марією йдуть, оси їх не чіпають, бо вони гіркі. Виходять на поле, до окописька, що потопає в осінніх травах, з яких заледве виглядають надгробки. Найбільший з них — над могилою рабина[8], який завдяки 78-му псалму врятував остропільських євреїв від козаків Хмельницького, хоч сам загинув. Йона розповідав про нього Марії. Вона бачить зараз лише його худу спину в запраній ситцевій сорочці і руки, що розсувають траву. На якусь мить жінці здається, що на спині Йони сидить величезний павук і керує його рухами, настільки думки в нього далекі від того світу, що залишився за межею цвинтаря. Марія сама піддається чарам павука, як удома піддалася чарам очей Йони, що сказав:
8
Ребе Самсон (Шимшон), син Песаха, стверджував, що той, хто читатиме цей псалм напередодні Песаху, уникне небезпеки впродовж року.