— Хто ти?
Вид у Юсуфа був мізерний: худий, в обшарпаному халаті. Але це не повинно було бентежити воротаря, бо подорожній для того й прибуває у хан, щоб освіжитись, перепочити і розповісти новини. Шейха не було на місці, посланця прийняв його секретар, чорнобородий випещений чоловік. Юсуф віддав листа і сувій. І додав від себе те, що не може зупинитись у християнській корчмі, і волів би перебути ніч у хані, а завтра вранці він вирушить далі.
— Куди? — спитав секретар.
— На прощу.
Не знати чому Аллах уклав в уста Юсуфа слово, яке він і не думав вимовляти:
— В Єрусалим.
Боже, спохопився він, чому Єрусалим, а не Мекка?
— О! — здивувався секретар. — Сам Аллах привів тебе до місця, де жив Шабтай Цві[28], що його вважали Месією, а він потім став правовірним. У Єрусалимі є брама, через яку входять Месії.
— Я з дитинства жив у текії, — сумирно відказав Юсуф. — Довго жив і не знаю, хто такий Шабтай Цві. Вибач.
— Йди у хан, там тебе погодують.
— Спершу я хотів би омитись і помолитись. Якщо вернеться шейх, доповіси йому і передаси лист від купця. Я сам писав того листа на його прохання і знаю його зміст. Я тут як посланець, розумієш?
Отак з ними треба, подумав Юсуф, і лишився задоволений собою. Був ще білий день. Омивши руки й ноги, він опинився у привітній прохолоді багатої мечеті, що розписана була червоним і золотим, з усілякими прегарними різьбами, дерев’яними і кам’яними. Там він відчув себе затишно, вперше, відколи покинув текію. Сяйво прекрасної мечеті огортало його, і він хотів би залишитись у ньому назавжди. Він і справді побув там довго, а потім, коли сяйво примерхло, відчув на собі погляд. У дверях стояв секретар. Він сказав:
— Я давно спостерігаю за тобою, брате. Особливо, за твоїми рухами і ходою. Ти — прекрасний танцюрист, твоє тіло створене, аби віддавати славу Всевишньому. Я хочу, щоб ти станцював сьогодні на зікрі[29], разом з іншими дервішами. Я дам тобі одежу, таку саму білу, як тканина в сувої, що ти приніс.
Юсуф розумів, що не сміє відмовитись, а тому, опустивши очі, смиренно сказав:
— Власне, я навіть не дервіш, а послушник, який змушений був покинути текію через певні обставини, і, боюсь, брате, що не досягнув майстерності у священному танці. Аби хоч не осоромив тебе.
— Мене не цікавлять твої таємниці, я бачу перед собою світлу людину. Просто, перш ніж покинути нас, станцюй нам, брате. Для всіх ти будеш дервішем, який прибув здалеку і дав обітницю мовчати від заходу до сходу сонця. Нам бракує п’ятого. Я думав сам узяти участь, але це не входить в мої обов’язки. А всі правила ти, певно, знаєш.
Юсуф кивнув.
— Тобі треба привести себе до ладу, а потім я відведу тебе до бібліотеки, щоб ти перепочив. Зі мною ти можеш розмовляти й після заходу сонця, якщо нікого немає поблизу.
— Буде багато гостей? — спитав Юсуф.
— Будуть люди з міста. Із замку нікого не буде, якщо шейх затримається. У нього там поважні справи у фортеці.
— А чому бракує одного?
— Ну… наш брат, як би сказати, вже не з нами.
— Помер?
— Не зовсім, — лице секретаря потемніло, ледь помітним порухом він показав на фортецю.
До Юсуфа зразу дійшов зміст його слів. Він схрестив пальці на кшталт решітки і запитально глянув на секретаря.
— Так, — зітхнув той.
— У нас теж фортеця на горі, — мовив Юсуф. — Я ніколи там не був, але нашого шейха кликали туди часто.
— Господь милосердний, — додав він. — А більше нічого я не хочу знати.
— Благословен хай буде Аллах, який послав тобі так рано мудрість!
Юсуф відвернувся, щоб секретар не побачив його усміху. У текії він був найгіршим послушником через свою непокірну вдачу. Не те, щоб він не слухався вчителів, просто не був улесливим.
Бібліотека при мечеті приголомшила Юсуфа багатством оздоб. Стеля і стіни були розписані птахами і квітами, так що книги на низьких, чудово різьблених полицях, перебували наче в райському саду. Тут були і сувої, переписані давніше, і друковані книги.
Я міг би назвати місцем прощі Конью[30], де спочиває прах великого Румі[31], чому ж я назвав Єрусалим? — подумав Юсуф.
— Те, що ти шукаєш, шукає тебе, — почув він голос і стрепенувся. То був внутрішній голос: цитата Мевляни, навіяна атмосферою бібліотеки.
— Пане Душі, які ж солодкі твої уста, що за сотні літ не висохли і не змертвіли!
Зворушений Юсуф сів на підлогу, вкриту килимом, який виткали ткачі його народу з суворим червоно-чорним великим орнаментом, що геть не пасував до блакитних стін з ніжними рожево-золотавими розписами. Втім, земля їхня червона, коли не вкрита травою, чого ж дивуватись? Батько любив говорити про черепок, який колись був людиною, так часто, ніби знав напам’ять усі рубаї Хайяма, хоча не знав жодної. Юсуфа це постійне нагадування про прах лякало. І чим більше він віддалявся від дому, тим менше здавалась йому людина схожою на глечик, і рідше снився кошмар: чорні люди в червоному полум’ї, що не кричать, не корчаться, а стоять нерухомо. Глина, важка й мокра, зникала з його життя довго, доки не перетворилась просто на землю, з якої щось виростає. А потім з’явились пташки, защебетали голосами Джамі, Нізамі, Рудакі… Тоді як Юсуф волів чути лише один голос — голос Святого Джерела, на пошуки якого йде мюрид, щоб стати шейхом. Як же він помилявся! Хотів стати лише красивим глечиком, замість того, щоб стати сонцем. Ось у чому причина твоїх негараздів, Юсуфе! Ти не хочеш стати шейхом, муллою, вченим суфієм чи купцем з повними тюками шовків. Ти просто хочеш уникнути страждань, від яких плоть висихає і кам’яніє.
28
Шабтай Цві (1626–1676) — надзвичайно цікава постать в єврейській історії. Оголосив себе месією, потім прийняв іслам. Його ідеї були дуже популярні в Україні часів Хмельниччини. Йоаникій Галятовський навіть написав трактат проти вчення сабатіанців «Месія Правдивий». Громади саббатіанців існували ще у XVIII столітті. Шабтай Цві дійсно прожив якийсь час у текії в Бераті (Албанія), яка досі існує. Будівля зараз реставрується.
29
Зікр — тут колективний суфійський молитовний ритуал, який супроводжується танцями дервішів і співом.
30
Конья — місто в Туреччині, яке сягає своїм корінням ще в часи Хеттського царства. Святе місто для кожного дервіша.
31
Румі, Джалаледдін або Мевляна (1207–1273) — найвидатніший суфійський філософ, поет. В Україні у 1983 році вийшла книга його віршів в перекладі Яреми Полотнюка та Миколи Ільницького.