О Всемогутній! — подумав Юсуф. — Це найстрашніше випробування з усіх, що я чув.
Втім, відповіді від нього не чекали. Молодик штовхнув його у натовп, що неприємно тхнув, наче багато років ці люди провели у підземеллі. Якщо їх можна було назвати людьми. Втім, то не могли бути і злі духи. Ті розірвали б дервіша на шмаття, як тільки б зачули людський дух.
— Тихо!
— Тихо!
— Тихо!
Хвиля голосів потрохи ущухла. І хтось з суддів, певно, найголовніший, сказав:
— Отже, ця блудниця могла б і далі займатися своїм мерзенним ремеслом, але вона забажала повернути собі чоловіка, який її покинув не заради іншої, як вона стверджує, а тому що дізнався від інших, хто вона така. Він приховав цей факт, щоб не заплямувати свій рід, за що буде покараний. Або — ні. Як ви вирішите.
— Ні!
— Треба покарати!
— Хай сплатить штраф і живе далі!
— А що ми повинні зробити з малолітньою донькою блудниці, яку чоловік не вважає своєю?
— Повісити! Втопити! Продати!
— Тату, — шепнув Ілір, кладучи руки на плечі Юсуфа. — Ти знаєш, про кого йдеться. Ти — свідок. Знаєш, що Джаміла не винна. Знайди слова, які зупинять цих нелюдів. Те, що вони вчинили з Наріжним Каменем — ніщо у порівнянні з несправедливим судом.
— Де ти був ціле моє життя, Іліре! — зойкнув старий.
— Чекав на своє ім’я, тату.
— Я й досі не знаю, звідки ти взявся.
— Моя мати ґвалтом завагітніла від турецького солдата. Вона померла при пологах, а її родина, щоб приховати ганьбу, віднесла мене під текію, сподіваючись, що святі люди підберуть сироту. Вони були дуже бідні.
— Я не встиг…
— Мої страждання тривали коротко, а ти мучився через людську байдужість багато років. Забудь. Скажи те, що маєш сказати!
Темрява, в якій перебував Юсуф, не була більше темрявою, що настає, коли заплющуєш очі, аби зосередитись на якійсь думці. Вона була незручною. Брутальною, насиченою неприємними запахами, дотиками, криками. Хоча добре, що він не бачить цих людей. Вони були потворні, без дрібки світла, без милосердя і без віри. Їхній бог був на землі, такий самий ниций, як і вони, спраглий крові. Ось до чого довели чесну жінку пошуки справедливості. Ось що таке вселенська кривда. Та, навіть, якби вона і согрішила, забивати її камінням — вкрай жорстоко. У його краї не було такого звичаю. Хоча, викинути новонароджене дитя на холод, таке саме звірство. І гріх його теж там, він вчинив його, аби панство могло святкувати день пам’яті Великого Румі. Зло як сонце, хіба можна його зупинити?
Ілір зник, забравши руки з його плечей. Живий, він ніколи не належав би Юсуфу, куди б той пішов з ним? Але мертвий він став його сином, хоча багато років не міг зізнатись у цьому навіть собі. Навіть тому приятелеві, який вирішив стати заклиначем змій, порвавши з голодним безпритульним життям, перетворитись по смерті на кавалок глини замість жмутку проміння. Ілір міг нашептати йому янгольські слова, які б Юсуф вимовив громовим голосом пророка. Але, може, це сталось, бо з потаємних глибин родової пам’яті почали спливати слова пророка Іси, які дід, прадід, прапрадід чули у храмах, нині перетворених на мечеті:
— ХТО З ВАС БЕЗ ГРІХА, ХАЙ КИНЕ В НЕЇ КАМЕНЕМ!
Ось які бути це слова. І Юсуф кинув їх у юрбу замість каменя кволим старечим голосом. Проте дива не сталося. У мові цієї мерзенної черні не було слова «гріх». Вона сама була гріхом супроти Всесвіту. Ближчі до старого почали питати:
— Що? Що?
Замість того, щоб сказати:
— Тихо! Святий чоловік має щось нам оповісти. Давайте послухаємо його!
Звісно, Юсуф би міг виступити свідком, проте свідків вистачало і без нього. Всі вони були куплені, навіть ті жінки, з якими Джаміла ходила продавати зелень до Єрусалиму. Вирок було винесено наперед, а те, що відбувалось зараз, мало на меті розігріти ненависть.
Ще мить — і каміння полетить у дві маленькі скороблені постаті з мішками на голові. Юсуф хотів прорватися наперед, але юрба стисла його, як пащека хижого звіра, і він раптом провалився у темний слизький морок. Опинившись на дні колодязя, він розкинув руки і почав кружляти, відштовхуючись лівою ногою. Він уявив на собі білі шати і високу шапку, стан його підперізував тканий пояс, а не мотузка, сплетена з трави. Він вигвинчував своє тіло з мерзоти і темряви, знявши довкола себе вихор. В тому вихорі були спогади, вчинки самого Юсуфа, уламки Наріжного Каменю, демони з їх неправедним судом. Він перетворився на темне кільце і й піднявся угору. І тоді Юсуф побачив світло, бо сам став світлом. І Камінь став світлом. Юсуф стояв на ньому твердо. А демони, дико зойкаючи, полетіли у пекло.