Небо над лісом позеленіло, немов у нім відбилася зелена гладина Родану. В кучерявім лісі обізвались пташині голоси.
Легесенька хвилька плюскалась біля човна, в якому спав Север. Спав міцно й спокійно, почуваючи себе певно під охороною свого пастиря, що знає такі міцні чари… Не прокинувся й тоді, коли на згадку про Раббі при першому сонячному промінні єпископ розділив з Пилатом хліб і вино…
Однак відсахнувся, коли Лазар потрусив його за рамено. Бо побачив на пастиреві білу римську тогу, замість темного подорожнього плаща.
Однак запитати, чому це, не відважився.
Так само вважав за ліпше не розпитувати й про мертвого, Лазаревого приятеля, що його виловили з ріки, як рибу.
Мовчки взявся за весла й без снідання — нізащо не увійшов би до печери! — помчав щосили далі від тієї Покутницької печери, де розмовляли мертвий з воскреслим!..
…………………
Коли човен зник у далині, в сторону печери помалу наближалась огрядна постать в Лазаревім плащі.
Був це той, що ще досі звався Понтієм Пилатом.
Розшукувати далі келеха Пилат не пішов. Хто ж знайде для нього кращу святиню, як Магдалина?
А стати на варті, щоб охороняти його, як уявляв собі у мріях, здавалось нині дитячою думкою. Як і нащо охороняти того, хто сам стоїть на сторожі на заплутаних стежках життя?
І залишився Пилат на місці, до якого привів його День Зустрічі.
Про це знало тільки двоє людей на світі, обидвоє — воскреслі.
А люди з околиць почали гомоніти, що Покутницька печера знову не порожня. З’явився в ній новий пустельник-самітник… Нікому ніколи він не назвав себе. Але люди прозвали його: Маріус, або Марі. Бо по Марії перейняв печеру.
А втім, ім’я Маріус було таке улюблене й так розповсюджене у тих сторонах, що ним кликали майже кожного третього, якщо не другого! — хрещеного чоловіка.
І дуже любили люди того Маріуса[471]. Бо був дуже добрий і мудрий.
Кожному, хто не знав, як відв’язатися від якоїсь біди, давав найліпшу раду. Здавалося, що той великий дужий, але такий лагідний, усміхнений і завжди радісний Маріус знає все на світі!
А от же, було питання, на яке він нікому ніколи не відповідав:
— Що є Істина? Ні, люди добрі, я цього не знаю! Я знав лише те… що Істиною не є!..
471
Дуже популярна в Провансі легенда, що втопленого у хуртовину Пилата воскресив Лазар, та що цей воскреслий Пилат був тотожний з Маріусом, дуже улюбленим на півдні Франції святим. Про нього існує стільки легенд, як і про Пилата. Історично про смерть Пилата не відомо нічого. Правдоподібно, вмер він спокійно у своїх маєтках, як звичайний тодішній землевласник. Коли б його смерть була трагічна, про те згадали б якщо не численні римські аннали, що їх любили писати римляни, то у всякому разі не забули б «тріумфально» згадати всі ті, що так намагались його «знищити»… А їх було багато!