Потягнувся й нечинно чекав.
«А все ж таки: яка втрата часу!» — настирливою мухою знов пролетіло над головою.
Струнка, мов із криці кована, постать сотника Секста Корнелія стояла між колонами.
Прокуратор оглянув його, як статую, на яку завжди приємно дивитися, хоч і знайома в ній кожна риса. І той надійний, ясний погляд сивих; прозорих, як у орла, очей… І широкий розмах, як розправлені крила, брів… І усміх, щирий та простий, не вивчений, як у придворних ідумейців. Усміх, що враз змінює поважне центуріонове обличчя на приятельське, принадне, відкрите й миле, немов освітлене сонцем, що зненацька вийшло з-за хмари.
Пилат любив Секста і за той ясний погляд, і за перевірену, певну, шляхетну вдачу. Знав, що сотник ніколи не відступить від правди і не угнеться лукаво перед старшими й дужчими.
— Все вже готове до вирушення прапорів?
— Так, clarissime. Незабаром похід вирушить. Відціль піде далі.
— Пам’ятаєш, що в Тиверіаді має бути найпоказніше?
— Буде! — ледве посміхнувся Корнелій. — Я подбав, щоб святкували якнайліпше й… найщиріше… Я подбав про все.
— І я подбаю, щоб було відзначено «синівську любов» тетрарха до божественного цезаря… Тому хочу, щоб осередником святкувань була саме Тиверіада, цей «славнозвісний двір» Ірода Антипи, — сказав з підкресленою іронією прокуратор.
— Сідай, — запросив сотника рухом. — А поставлено вже статую цезаря, що тоді була знищена землетрусом?
— Кляріссімус ще не знав? — здивовано підняв брови Корнелій. — Таж божественний цезар рішуче противиться перебуванню в тетрарховім цирку! Щойно перед трьома днями в нову статую вдруге ударив грім[60]. Тепер із поспіхом роблять нову, вже третю за чергою, — на святкуваннях вона знову стоятиме там.
— Ти, Сексте, знаєш ліпше, ніж я, — перейшов на тон дружньої розмови Понтій. — З’ясуй же мені: чому цих юдеїв так лякає божественність цезаря, якому вони, — це стверджую! — коряться слухняно? Чи ж тоді не ліпше коритись істоті божественній, ніж людській?
Корнелій хвилинку подумав й відповів спокійно та поважно:
— Це звичайна річ — шукати божественного для того, хто намагається піднятися вгору.
І враз змінив тон, подаючи невеличкий сувій:
— Ось списки на donatum, грошеві подарунки воякам на свята, на офіри й на частування.
Пилат, своїм звичаєм, двічі притакнув головою й читав голосно:
— «На роздачу м’яса й вина, на офіри та аромат чотирьох таборових вівтарів: першого — Перемоги, другого — Честі, третього — Сміливості й четвертого — Карності…»
Поклав оздоблений печатним перстенем-сигнетом палець, немов затримав ним знайдене:
— Здається, ти говорив, що легат[61] і старшини відмовилися від своєї частки на користь вояцтва?
— Так, кляріссіме!
— Їм це пам’ятатиме Рим… На всіх військових святкуваннях буду я сам. Але до Тиверіади, як і торік, на день народження цезаря поїде Кай. Нехай це вже стане його привілеєм!.. Надіймося, — посміхнувся кутками уст, — що на цей раз там уже не буде стихійних рухів!.. Щось я ще хотів був тебе спитати… Ага!.. Сьогодні не мав часу послухати зорезнавця! Як там із тим їхнім новим місяцем?
— Вираховано, що молодик має об’явитися сьогодні. І я маю відомості, що Антипа лише чекає на цей момент. У нього вже все готове до від’їзду з Цезареї. Тож незабаром буде тут.
— Видима річ! Не забариться. Це ж бо про нього сказав Арістофан:
— Але, чи не занадто квапляться з цим місяцем? — підняв брови Пилат.
— Те саме говорив сьогодні й наш перський зорезнавець. Та не хотів він тебе турбувати, хоча вирахував докладно, що місяць має народитися щойно завтра. Каже, що це самарянські хитрощі.
Самаряни оповістять про молодика сьогодні, і тим способом зурочать[62] юдеям свято. Мовляв, це пророцтво великого нещастя і мусить викликати переляк. Або…
— Яке ж це «або»?
— Або це гасло! Припускають, що це условний знак повстанців… — знизав плечима сотник. — На всякий випадок…
— Неможливо! Я щойно прочитав останні звідомлення. Все наладнане…
— Варравою?
— А також його високими покровителями. Вже перетято. Помічники майже всі за ґратами або в ергастулах[63]. А покровителі… Отож, коли це знак, то вже спізнений!
— Кажу: в мене приготовлене все, — спокійно повторив Корнелій. — Але, коли ж це і справді самарянські «жарти», то на них може зловитися і сам тетрарх.
61
Легат — командувач легіоном або цілою частиною війська, по — нинішньому генерал. Його помічниками були старшини-бенефіціарії, іммунес тощо.
63
Єрґастули — в’язниці, найчастіше підземні, де замикали або рабів, або вже засуджених на смерть чи тяжку кару.