САЛЬВАТОРЕ Антоніо?
АНТОНІО Так, Сальваторе.
САЛЬВАТОРЕ Гаразд, Антоніо.
Музика.
САЛЬВАТОРЕ Антоніо?
АНТОНІО Так.
САЛЬВАТОРЕ Чи Ти не проти посидіти цими днями якусь годинку мені за модель?
АНТОНІО Так, Сальваторе.
САЛЬВАТОРЕ Чи міг би Ти ще на мить заплющити очі й потім раптово глянути, очима, як у тварини, прадавнім, первісним поглядом, очима Бога, Антоніо?
АНТОНІО Так.
САЛЬВАТОРЕ Так, так, так! І чи міг би Ти так повернути долоні, щоб показати, як у них входить промінь і йде слідом за лініями, первовічними, тими, що ведуть від вологого пагорбка Венери до піщаних дюн інтелекту?
АНТОНІО Долоні? Так, Сальваторе.
САЛЬВАТОРЕ І чи міг би Ти трохи розіпнути сорочку щоб я бачив, де лишилася синьо-зелена пляма — місце, від якого відскочила стріла, і щоб я зміг відчути, як на Твоїх грудях розцвітають троянди?
АНТОНІО Груди? Так, Сальваторе.
САЛЬВАТОРЕ І чи міг би Ти непорушно тримати ніздрі, так, мовби вони не мали ловити запахів, а завмерли в повітрі, яке вражає небувалою чистотою?
АНТОНІО Завмерли? Так.
САЛЬВАТОРЕ І чи зміг би Ти різко запхати до кишені руку, щоб раптом випростати її, ховаючи від полиску світла ніж?
АНТОНІО Так, Сальваторе.
САЛЬВАТОРЕ І чи зміг би Ти відтяти йому голову й тримати її переді мною, як Аполлон тримав голову Медузи перед людьми, білу від жаху голову, бо вона зійшла кров’ю?
АНТОНІО Так, Сальваторе, так.
САЛЬВАТОРЕ І чи зміг би Ти почекати, поки кров, яка краплями стікає на полотно, висохне, і я знайду раму? Чи зміг би Ти почекати, поки я витягну зі свого тіла цвях, на який хочу повісити цю картину? Чи можеш Ти почекати ще одну мить?
АНТОНІО Ні! Ні, Сальваторе.
Ні!
Музика.
ОПОВІДАЧ Часом Антоніо може декому видатися надто вже метушливим. Та йому, врешті-решт, треба жити, а отримати дещо більший, ніж звично, заробіток удається лиш влітку. Вибір на острові невеликий; він може розраховувати лише на чужинців, тому підбирає усіх і кожного.
АНТОНІО здалеку Сальваторе запрошує! Сальваторе виставляє картини!
У будинку
РОБІНЗОН Мені приємно чути цей голос. Це Антоніо. Та я не читаю газет. Надіюсь зайти так далеко, щоб уже ніколи не мати потреби читати бодай одну. Одного дня частина мого мозку зачахне; саме та, якою я сприймав літери. Тоді будь-яка новина чи будь-який лист не зможуть завдати мені більше шкоди.
ПОЛОНЕНИЙ Як вишукано! Я маю на увазі оливки, коли смакуєш їх із ковтком вина. Їх можна споживати зеленими й чорними. Коли їх розчавити, із них потече олива, а макуху отримають віслюки. А втім там не було газети. Ми б охоче якусь почитали. Найприкметніше, однак, те, що неписьменним так швидко не станеш. Отак міцно тримаємося ми за те, що одного разу потрапило нам до рук.
РОБІНЗОН Треба вміти зберігати дистанцію, подивитись на камінь, не доторкнутись до нього, подивитися знову й лишити його лежати на місці.
ПОЛОНЕНИЙ Однак потім треба його піднести, пожбурити в щось, або розхитати й штовхнути, щоб він покотився далі.
РОБІНЗОН Ви не розумієте мене.
ПОЛОНЕНИЙ Я зовсім не хочу Вас розуміти. Я тому так уперто не хочу Вас розуміти, бо мушу повернути собі роки свого життя.
РОБІНЗОН А втім, про газети говорять, що в них написано те, що вже більше не відповідає дійсності.
ПОЛОНЕНИЙ Справді таке говорять? Усупереч цьому я охоче побився б об заклад, що десь існує стара-престара газета, в якій дещо про мене написано. І це ще відповідає дійсності. І завтра в них знову дещо про мене напишуть. Цей хлопець проходитиме повз Ваш будинок і вигукуватиме новину. Ваш здоровий глузд визнає на якусь мить слушність за тим, що Ви думаєте, і скаже: «Це правда. Я мушу тепер одягнути піджака й піти вниз, до порту, щоб розповісти про те, що говорить мені мій глузд: шановне панство, у себе вдома я переховую чоловіка, якого Ви вже давно шукаєте. Я їв з ним, пив і говорив про речі, які мене не стосуються. Звісно, я не знав, що йдеться про злочин.» — Ця остання деталь, звичайно, не буде зазначеною в газеті; та це й не відповідатиме дійсності.