Пауза.
СТЕФАНО Про що Ти думаєш, Антоніо? Ти не чуєш мене. Однак послухай! Мови туземців, я, звичайно, не розумію. Та я кину зброю, якщо підійду до них ближче, і вигукну: Тут білий брат, який хоче до вас! Він прийшов із країни парових коней і сталевих птахів, та серце в нього — сповнене миру й любові, і він хоче викурити свою люльку разом із вами. Він хоче назавжди залишитися у вас.
Антоніо!
Пауза.
СТЕФАНО Антоніо, вони всі так засмагли, як Ти? Чи Ти поведеш мене до них і покажеш Твою хатину? Чи візьмеш мене зі собою на рибалку й на полювання? Скажи так! Коли інші знову складатимуть наступного року іспити й по вуха погрузнуть у писанині, ми матимемо вже гору сушеної риби. Ти вже допоміг мені побудувати хижку, і в полуденну спеку ми ліниво лежимо там і лузаємо гарбузове насіння.
Пауза.
СТЕФАНО Антоніо, Ти мовчазний як старий вождь племені, який усе знає про вічні мисливські угіддя. Чи, може, тут щось не так? Може, острів у небезпеці? Ми можемо діяти разом, начепимо бороди і нападатимемо на кожен корабель, який наближатиметься. Ми страхітливі пірати, чи не так, Антоніо?
Пауза.
СТЕФАНО Антоніо, чи не думаєш Ти, що було б добре трохи налякати тих, хто там, з того боку? Ми скочимо у човни, таранитимемо їх у кіль і з криком кинемося на кораблі цих облудників. Якщо хоч один підійде сюди, круки відразу впнуться своїми дзьобами у його плоть.
Пауза.
СТЕФАНО Антоніо, я думаю, ми змушені будемо запровадити своє право. Бо там, у них, лиш безправність. Ми — пірати, та ми не стерпимо несправедливості. Усі, хто вважає, що правда тільки на їхньому боці, будуть наказані, будуть прив’язані до корабельних щогл.
Усі, хто не дає змоги дитині висловити до кінця свою думку, будуть іще міцніше прив’язані до корабельних щогл. Не можна буде казати «Ти — злодій!» тому, у кого в кишені тільки шматок шпагату й пташине яйце. А ті, у кого кишені повні грошей, повинні будуть віддати їх. Кожного, хто завжди каже: «Ти — брешеш!» — і зі спокійною душею їсть далі свій суп, кинемо на пожиток акулам.
Пауза.
СТЕФАНО Антоніо, чому Ти нічого не кажеш? Чи Ти не мій друг, а я — не Твій білий брат? А може, Ти також один із білих? Ні! Скажи ні! Тепер Ти скажеш: Іди геть! Зіскоч звідси! Біжи! Дорога веде повз срібне джерело й апельсинове дерево, з якого зривають вечірні сонця, які сідають за горизонт. У вузькій долині мовчання стоять для Тебе напоготові віслюки й мули. Іди в глибину країни! А я Тебе прикрию іззаду! Там ми зустрінемося.
Антоніо! Скажи так!
Так, Антоніо?
Так, так, так, так!
АНТОНІО Ні, Стефано, ні.
Я скажу: ні. Іди додому.
І, наостанок, напевно, іще раз: ні.
Музика
У будинку
ПОЛОНЕНИЙ Голос Антоніо. Гарний голос. Мене він теж міг би звабити. О, Боже мій! Звичайно, завтра Ви відчините двері й кликатимете його. Антоніо! — Так, пане. — Гаразд, Антоніо! — Скільки коштує ця газета? Давай-но сюди. І мимоволі Ви пробіжитеся по ній очима й зволожите собі уста. Я так і думав! Жахлива історія! Я радий, що він мені не розповів її. Я не знаю, чи був би в стані допомогти йому, та я навіть не зміг би знести його присутності. Він близький до загибелі, і мені ліпше якнайшвидше забути всю цю історію. Гаразд, чи не так?
А оскільки Вам довелося вислухати мою історію, я з нетерпінням чекаю на Вашу.
РОБІНЗОН Я не маю жодних історій. Я не маю жодних провин, які мали б вагу, жодне нещастя не обтяжує мої плечі, не існує такого прощення, яке я не міг би будь-кому дарувати. Немає нікого, чиїм коштом я потрапив сюди.
ПОЛОНЕНИЙ Власним, звичайно. Бачите, різниця між нами й полягає в питанні коштів. Мені завжди вдавалося жити коштом інших людей, а інші жили моїм. Це врівноважує навзаєм. Знаєте, що мене могло б іще розсмішити?
РОБІНЗОН Ви курите?
ПОЛОНЕНИЙ Залюбки. Бо досить тривалий час я цього був позбавлений. Обережно зі сірниками. Полум’я може охопити листа.
РОБІНЗОН Гадаю, я не відповідатиму їй більше ніколи. До сьогодні це була моя найбільша помилка, що я це робив.
ПОЛОНЕНИЙ То що ж, закуримо! Справді! Це вимагає мужності, знову зважитися на цю безтурботну безвладність, яку відчував так давно, коли запалив свою першу цигарку.