БЕНЕДИКТ Антоніо?
АНТОНІО Так, Бенедетто.
БЕНЕДИКТ Нарешті добра новина. Карабінери схопили того бідолаху.
АНТОНІО Так, Бенедетто.
БЕНЕДИКТ Це була б добра новина. Бо ми не донесемо її до інших. Розумієш? «Смарагдовий острів, володіння мрій моїх.» Він невміло повторює текст під мелодію. Треба зважати на мрійників.
АНТОНІО Так, Бенедетто.
БЕНЕДИКТ А що, якби влаштувати псяче свято нашого іспанського ґранда? Острів перетвориться на рай для тварин. Інші вже злостяться, сплять іще гірше, відтоді, як зграя псів дружньо завиває під місяцем. Замовляємо труни й надгробки для псів! Це зворушливо й створює перспективи для нової галузі індустрії.
АНТОНІО Так, Бенедетто.
БЕНЕДИКТ А хто серед тих, що прибули сюди? Надто багато тих, хто вирушив у весільну мандрівку, надто багато серед них секретарок. Буде надто багато статистів. Однак і чайових побільшає.
АНТОНІО Так, Бенедетто.
БЕНЕДИКТ А хто серед тих, що залишають острів? Балерина, яка потребує лікаря. Тут стає надто непевно, судоми частішають, і причини не можна назвати. Антоніо, поглянь на мене!
АНТОНІО невинно Так, Бенедетто.
БЕНЕДИКТ А як звали того чоловіка, який так безстрашно жив у білому малому будинку, на самому краєчку пагорба, який, мов ніс, видавався в море? Він не отримував жодних газет. Не мав жодної допомоги. Напевно, і сорочки прав собі сам. Що тут казати! Піди до муніципалітету й розпитай там про все.
АНТОНІО позіхає Так, Бенедетто.
БЕНЕДИКТ Та це не вартує. Його майже ніхто не знав.
АНТОНІО Так, Бенедетто.
БЕНЕДИКТ Розчахни навстіж вікна, Антоніо. Сутінки ополудні присипляють, а я хочу чути цикад. Може, усе-таки, це варто зробити. Ану ж бо втнімо невеликий жарт і назвімо цього чоловіка Робінзоном. Робінзон дав знак кораблеві. Робінзон повертає додому.
АНТОНІО Так, Бенедетто.
БЕНЕДИКТ Ти невіглас, Антоніо, однак Ти робиш усе для того, щоб ним і лишитись. Що вам до нас? Іще бувають моменти, коли я кажу «ми», і не маю на увазі себе самого. Однак рана загоюється, коли її не торкаєшся.
АНТОНІО Так, Бенедетто.
БЕНЕДИКТ Мені було б до смаку писати про інші речі. Наприклад, про наші розваги. Коли задумали побудувати водогін, жодна з труб не пасувала до іншої. Коли акула заблукала до наших вод, вона танцювала поміж буксирувальних линв із трьома човнами перед Сонячним мисом, поки не виснажилася настільки, що вони її наздогнали. Потім вона ще кілька годин лежала на березі, і танцювала далі, аж земля двиготіла. Коли Франко вкрав годинника з руки святого Леонарда, ми лупцювали його. А коли Марія розіп’яла своїх трьох дітей, бо чоловік покинув її, ми впродовж дня не могли їсти, так нам було погано.
АНТОНІО Так, Бенедетто.
БЕНЕДИКТ Одначе це окрема стаття. Ми мусимо розпочати роботу. Тільки вікон не зачиняй, Антоніо. Незабаром настане тиша. Тоді відчиняться магазини, і всі повиходять з будинків. Вечорами ми ходимо в порт або в кіно просто неба, і коли гамір найбільший, саме тоді найкраще.
АНТОНІО Так, Бенедетто.
БЕНЕДИКТ Це інший гамір. Вважають, що він лунає з корчів, із дерев або із землі. Однак насправді він означає ось що: колись цикади були людьми[28]… Ох, Антоніо, куди заведуть нас усі ці історії! Отож, розпочнімо. Передусім напишімо: Робінзон повертається на батьківщину…
ОПОВІДАЧ Гаразд. Хтось інший вселиться в маленький будинок, і коли вітер розшарпає дах тераси, він розправлятиме очерет. Наприкінці літа в цистерні буде менше води. Навколо цього він здійме багато галасу, з острахом заглядатиме донизу, де інколи бачитиме в’юнкого вугра, завдяки якому вода завжди чиста — він рвучко хапає мух, які спустились туди канатами, сплетеними з павутиння. Дехто з чужинців поїде геть; приїдуть нові. Коли їх прибуде багато, ціна на самотність підійметься, і пляжі будуть переповнені людом. Бліді обличчя засмагнуть на сонці, і крізь їхні руки побіжить пісок, поки тінь не розіпне своїх крил над островом, і не впаде пір’їна, підхоплена вітром. Що тепер? Це — острів, і що ти хочеш? Чи сонце має витягнути ножа, а вулкан вивергнути на твою голову попіл? Чи не хочеш ти встати й поглянути, може ці руки можна застосувати? А може, ти хочеш відмовитися від світу й лишити собі горде ув’язнення?
28