— І що ж ви збираєтесь робити? — спитав я.
— Доведеться, мабуть, викласти цей період його життя з якнайбільшою стриманістю і делікатністю — так, щоб не порушити пристойність і водночас зробити це з мужньою відвертістю. Ви розумієте, що я маю на увазі?
— Мені здається, що це дуже важка справа.
— Наскільки я розумію, нема потреби ставити крапки над «і». Вся проблема в тому, щоб знайти вірний тон. Я б не сказав жодного зайвого слова, але виклав би все, що потрібно знати читачеві. Адже давно відомо: якою б непристойною не була тема, можна пом’якшити неприємне враження, трактуючи її з гідністю. Але я нічого не можу зробити, доки не знатиму всіх фактів.
— Певна річ, ви не можете тлумачити їх, поки їх у вас немає.
Рой висловлювався з легкістю, яка личила талановитому промовцю. Я б дуже хотів: а) вміти висловлюватись з такою переконливістю й блиском, ніколи не відчуваючи нестачі слів і виголошуючи речення без жодної затримки, і б) не бачити власної жалюгідності й нездатності уособити велику і поважну аудиторію, до якої інстинктивно звертався Рой. Та ось він замовк. Лагідний вираз осяяв його обличчя, яке від ентузіазму почервоніло, а від полуденної спеки вкрилося потом; очі, які зупинились на мені, пом’якшали і засвітилися посмішкою.
— Отут-то мені й потрібна ваша допомога, любий друже, — приязно мовив він.
Я завжди вважав за краще промовчати, коли мені нічого сказати, а коли не знаю, як відповісти, тримати язик за зубами. Я люб’язно подивився на Роя.
— Ви знаєте про його життя в Блекстейблі більше, ніж будь-хто.
— Я цього не певен. У Блекстейблі, мабуть, живе багато людей, які бачили його тоді так само часто, як і я.
— Можливо. Та зрештою, вони, очевидно, не дуже поважні особи, і навряд чи на них можна покладати якісь надії.
— Ага, розумію. Ви гадаєте, що я — єдина людина, яка може вибовкати щось цікаве для вас.
— Ви майже вгадали, якщо вам хочеться обернути це на жарт.
Я помітив, що Рой не схильний до жартів. Та мені це було байдуже, бо я вже давно звик, що людей не розважають мої дотепи. Я часто думаю, що справжній тип митця — це гуморист, якому доводиться самому сміятися з власних жартів.
— Здається, ви часто бачилися з ним пізніше — в Лондоні?
— Еге ж.
— Тоді, коли він жив десь у Лоуер-Бельгравіа?[20]
— Він мав квартиру в Пімліко.
Рой сухо посміхнувся.
— Не будемо сперечатися з приводу точного визначення Лондонського кварталу, в якому він жив. Ви були з ним близькі тоді?
— Досить близький.
— Як довго це тривало?
— Років два.
— Скільки вам було тоді?
— Двадцять.
— Послухайте, зробіть мені одну річ. Це не забере у вас багато часу, а для мене буде неоціненною послугою. Я просив би вас накидати якнайповніші спогади про Дріффілда і все, що ви пам’ятаєте про його дружину, про їхні стосунки тощо, ЯК У Блекстейблі, так і в Лондоні.
— О, любий друже, це не так просто. Якраз зараз у мене до біса роботи.
— Це не потребує багато часу. Ви можете писати, зовсім не турбуючись про стиль, або щось подібне. Потім я все виправлю. Єдине, що мені потрібно, — це факти. Бо ж ніхто крім вас їх не знає. Я не хочу бути пишномовним, але Дріффілд був великою людиною, і, розповівши все, що вам відомо, ви сплатите тим самим борг його пам’яті і виконаєте свій обов’язок перед англійською літературою. Я б не осмілився просити вас, але кілька днів тому ви сказали, що не маєте наміру писати про нього. Якщо ви триматимете при собі купу матеріалу, котрий не збираєтесь використати, то скидатиметеся на собаку на сіні.
Таким чином, Рой водночас докорив мені за лінощі і нагадав про почуття обов’язку.
— Але чому місіс Дріффілд хоче, щоб я приїхав у Ферн-Корт? — спитав я.
— У нас була про це розмова. Будинок у неї дуже приємний. Вона його добре доглядає, і ви ж знаєте, як зараз чудово в селі. На її думку, якщо ви погодитесь писати спогади, там вам буде зручно і спокійно; звісно, я нічого їй не обіцяв, але, цілком природно, перебуваючи в такій близькості від Блекстейбла, ви пригадаєте все те, що могли б забути за інших обставин. Потім, живучи в його будинку, серед його книг і речей, ви зможете реальніше уявити минуле. Ми могли б розмовляти про нього, а ви ж знаєте, як пригадуються різні цікаві моменти під час розмови. Емі дуже кмітлива і розумна жінка. Вона звикла протягом років занотовувати все, що говорив Дріффілд. Кінець кінцем, цілком можливо, що в ході розмови ви скажете те, про що б вам не спало на думку написати; а вона запише все слово в слово. Крім того, ми зможемо грати в теніс і купатися.