Та це жодною мірою не вичерпує діяльності Роя. Він — активний член організацій, які були засновані для захисту прав письменників або полегшення їхньої важкої долі тоді, коли хвороба чи похилий вік приведуть їх до злиднів. Він завжди охоче допомагає законодавчим органам, коли авторські права стають предметом їхньої турботи. Його ще ніколи не застукувала зненацька пропозиція взяти участь у подорожі за кордон, якщо ця подорож випливала з необхідності налагодити дружні контакти з письменниками інших націй. Можна завжди розраховувати, що він, у разі потреби, виступить як представник літературних кіл на офіційному обіді; він — постійний член комітету, створеного для того, щоб як належить приймати заморські літературні знаменитості. Жоден книжковий базар не проходить без того, щоб на ньому не було бодай однієї з його книг, прикрашеної автографом. Він ніколи не відмовляється давати інтерв’ю. Адже ніхто, твердить він, краще за нього не знає труднощів письменницької праці, в нього ніколи не вистачить жорстокості відмовити бідоласі-газетяреві в інтерв’ю — хай чоловік заробить кілька гіней. Він, як правило, запрошує свого інтерв’юера на сніданок, і йому рідко коли не щастить справити на репортера приємне враження. Але Рой завжди висуває вимогу: він хоче бачити статтю до того, як вона буде надрукована. Рой завжди чемний з журналістами, які в найнезручніші моменти звертаються до знаменитостей по телефону з єдиним проханням: поінформувати читачів газети, чи вірить знаменитість у бога, або чим знаменитість снідає. Він буває присутній майже на всіх дискусіях, і публіка завжди точно знає, що він думає про сухий закон, про вегетаріанство, джаз, часник, фізичні вправи, політику, шлюб і місце жінки в сім’ї.
Щоправда, його міркування про шлюб дещо абстрактні, оскільки досі йому успішно щастило уникати стану, який більшість письменників вважає несумісним з важким тягарем, що його несе в собі їхнє покликання. Всім відомо, що протягом кількох років він був безнадійно закоханий в заміжню жінку з вищого світу; він ніколи не згадував про неї інакше, як з рицарським захопленням, хоч усі знали, що поводилася вона з ним жорстоко. В романах того періоду чимало слідів його власного душевного стану. Пережита драма навчила його успішно уникати намагань певного гатунку жінок (не ображаючи їх при цьому), які прагнуть будь-що змінити своє хитке сучасне на забезпечене майбутнє дружини популярного письменника. Коли він помічає в їх збуджено сяючих очах бодай натяк на відділ реєстрації шлюбів муніципалітету, він одразу ж каже їм, що пам’ять про перше велике кохання ніколи не дозволить йому поєднати свою долю з чиєюсь іншою. Донкіхотство Роя може дратувати жінок, але воно ніколи їх не ображає. Він злегка зітхає, коли каже, що має назавжди відмовитись від домашнього вогнища, від щастя стати батьком; це, мовляв, жертва, яку він ладен принести не тільки власним ідеалам, але й тій, хто поділить з ним радощі кохання. Рой помітив, що, як правило, люди не люблять дружин письменників і художників. Митець, який всюди ходить з дружиною, робиться докучливою людиною, і, врешті, його перестають запрошувати туди, куди він дуже хотів би піти; коли ж він лишає свою дружину вдома, то потрапляє під таку зливу докорів та звинувачень, що від спокою, який конче потрібен для плідної творчості, не зостається й сліду. Олрой Кір ще й досі парубок і, маючи вже п’ятдесят років, так і хоче ним залишитися.
Він — приклад того, що може зробити письменник, на які висоти він може піднятися, якщо він працьовитий, чесний, має здоровий глузд і вміє використовувати всі засоби для досягнення мети. Він — чудовий хлопець і ніхто, крім упертого причепи, не заздритиме його успіху. Я помітив, що лягати спати, думаючи про нього, — значить поринути у глибокий, спокійний сон. Тому я швиденько нашкрябав записку міс Феллоус і пішов спочивати.
Розділ другий
Наступного ранку разом з листами й газетами я одержав також відповідь на свою записку до міс Феллоус: містер Олрой Кір чекатиме на мене о чверть на другу в клубі на Сент Джеймс-стріт. За кілька хвилин до першої я вирушив у свій клуб випити коктейль, бо був певен, що коктейлем Рой мене не почастує. Потім, ліниво поглядаючи на вітрини магазинів, пройшовся по Сент Джеймс-стріт і, маючи кілька вільних хвилин (я не хотів приходити на побачення точно у визначений час), заглянув у салон, щоб подивитись, чи нема там чого-небудь цікавого. Аукціон вже почався, і якісь смагляві людці передавали з рук у руки срібні вироби часів Вікторії, тоді як аукціонер, з нудьгою стежачи за їхніми рухами, мимрив монотонно: «Дають десять шилінгів, одинадцять, одинадцять з половиною…» Цього погожого червневого дня повітря на Кінг-стріт було прозоре. Тому й картини на стінах Крісті мали особливо брудний вигляд. Я вийшов на свіже повітря. Люди йшли по вулиці якось мляво, ніби їхні душі оповив денний спокій, і серед своїх буденних справ вони із здивуванням відчули раптову необхідність притишити крок і придивитись до навколишнього життя.