З такими темпами, подумав я, Олгуд Ньютон ніколи не закінчить своєї історії, а місіс Хадсон буде сердитись на мене за те, що я запізнююся на обід на цілих півгодини.
— Я нагадав йому, з якою метою прийшов і попросив повернутися додому, де б ми могли краще обговорити питання, яке хвилювало мене. «Надто мені зле на душі, щоб повертатися додому, — сказав він. — Давайте походимо. Ви можете говорити зі мною на ходу». Погодившись, я повернув назад, і ми почали ходити; але його кроки були такі швидкі, що мені довелося благати його уповільнити їх. Навіть доктор Джонсон[27] не міг вести розмови, несучись по Фліт-стріт із швидкістю експресу. Вигляд у Едварда був такий дивний, а стан настільки збуджений, що я подумав: доцільніше прогулюватися з ним менш людними вулицями. Я розповідав йому про свою статтю. Тема, яка хвилювала мене, була глибша, ніж могло видатися з першого погляду, і я сумнівався, чи зможу вирішити її належним чином на сторінках тижневого часопису. Я цілком і повністю виклав йому суть справи і спитав, яка його думка. «Розі кинула мене», — мовив він. Якусь мить я не розумів, про що він говорить, але раптом збагнув, що він має на увазі повнотілу, непогану собою жінку, з чиїх рук я мав нагоду приймати чашку чаю. З його тону я вгадав, що він більше сподівається від мене співчуття, аніж поздоровлення.
Олгуд Ньютон знову вмовк і заблимав своїми голубими очима.
— Ви чарівні, Олгуде, — вигукнула місіс Бартон Треффорд.
— Вам немає ціни, — додав її чоловік.
— Усвідомивши, що в цій ситуації слід висловити своє співчуття, я сказав: «Мій дорогий друже». Він перебив мене: «Я одержав листа з останньою поштою. Вона втекла з лордом Джорджем Кемпом».
Мені перехопило подих, але я не вимовив і слова. Місіс Треффорд зиркнула на мене.
— «Хто такий лорд Джордж Кемп?» — «Він із Блекстейбла», — відповів Дріффілд. Я майже не мав часу на роздуми і вирішив бути відвертим. «Ви щасливо здихалися її», — сказав я. «Олгуде!» — вигукнув він. Я зупинився і поклав йому руку на плече. «Ви повинні дізнатися, що вона зраджувала вас з усіма вашими друзями. Її поведінка була скандальна. Мій любий Едварде, давайте дивитися фактам в обличчя: ваша дружина була не більше не менше, як звичайнісінька повія». Він вирвав свою руку з моєї і заревів, як орангутанг у лісах Борнео, коли у нього забирають кокосовий горіх. І перш ніж я встиг зупинити його, він утік. Я був ошелешений до краю і лише остовпіло слухав його лемент і швидкі кроки.
— Не слід було відпускати його, — сказала місіс Бартон Треффорд. — В такому стані він міг кинутися в Темзу.
— Я теж подумав про це, але помітив, що він побіг не в напрямку ріки, а поринув у лабіринт навколишніх злиденних вулиць. Я також пригадав, що немає прикладу в історії літератури, коли письменник накладав на себе руки в процесі написання літературного твору. Хоч які б були його гризоти, він не в силі покинути нащадкам недовершений опус.
Я був вражений, приголомшений і збентежений, а до того ж іще й стурбований, бо не міг збагнути, чому місіс Треффорд викликала мене. Ми були дуже мало знайомі, щоб вона могла догадатися, який інтерес становитиме для мене ця історія; та й навряд чи вона б потурбувалася, щоб я почув цю новину.
— Бідний Едвард, — зітхнула вона. — Звісно, ніхто не заперечуватиме, що йому просто пощастило, але боюся, він візьме це надто близько до серця. Однак він не вчинив ніякої дурниці. — Місіс Бартон Треффорд обернулася до мене. — Як тільки містер Ньютон розповів нам про це, я пішла на Лімпус-роуд. Едварда не було вдома, але покоївка сказала, що він тільки-но вийшов; значить, він приходив додому після того, як утік від Олгуда. Ви, мабуть, зацікавились, чому я попросила вас прийти сюди?
Я мовчав, чекаючи, що вона скаже далі.
— Вперше ви познайомились з Дріффілдами в Блекстейблі, правда? Скажіть нам, будь ласка, хто такий цей лорд Джордж Кемп? Едвард сказав, що він із Блекстейбла.
— Він середнього віку. У нього дружина і двоє синів. Їм стільки ж років, скільки мені.
— Але я ніяк не второпаю, хто він такий. Не можу знайти його ні в довіднику «Хто є хто», ні в Дебре.
Я мало не розсміявся.
— О, насправді він не лорд. Він місцевий торговець вугіллям. Його називають лорд Джордж Блекстейблський за поважний вигляд.
27
Семюел Джонсон — англійський письменник і лексиколог XVIII ст., відомий своєю ексцентричністю.